Читать «Бій під Крутами. 1918» онлайн - страница 29

У той самий час, коли відбувались вищезгадані події, у Києві проходили VIII загальні збори Центральної Ради. 19 січня УЦР звернулась до киян із закликом, у якому повідомляла, що урядові сили контролюють усі ключові установи міста. Цей заклик також було звернуто до робітників, з вимогою припинити страйк, від якого найбільше потерпає населення міста. УЦР обіцяла вирішення найближчим часом назрілих проблем пролетаріату та проведення широких соціально-економічних реформ. Усе ж, мусимо зауважити, що остаточно становище почало виправлятись після 19 січня, коли до Києва прибули Гайдамацький кіш Слобідської України під командуванням Симона Петлюри, що відступав під ударами військ Муравйова, та Гордієнківський полк, який привів з Північного фронту полковник Всеволод Петрів. Наявними силами надвечір 20 січня повстання на вулицях Києва було придушене, тримався лише його осередок – завод «Арсенал». Однак і основному оплоту більшовиків не судилося довго протриматись. Після кровопролитного штурму він був узятий військами Симона Петлюри ранком 22 січня. Пізніше більшовики поширили брехливий міф, ніби українські вояки розстріляли у дворі «Арсеналу» триста його захисників. Однак, згідно із свідченнями очевидців, цього не сталося. Гайдамаки, які під час штурму зазнали значних втрат, дійсно спочатку хотіли розстріляти полонених, але за наказом Симона Петлюри на це було накладено заборону.

Напередодні бою

Як і десятки інших подій української історії, бій під Крутами, що відбувся під час наступу частин більшовицької Червоної армії на Київ, викликає протилежні погляди. Так само, як і факт існування незалежної держави Україна. І якщо одні намагаються відшукати в перебігу подій далекого 1918 року і в існуванні нашої держави логіку і незаперечний факт, інші, незрозуміло чим керуючись, заперечують значення першого і доцільність другого. Ми спробуємо уникнути міфологізації і викласти хід бою під Крутами виключно мовою спогадів її свідків і сучасників.

З року в рік подорожувала вигадка про даремну загибель у бою під Крутами трьохсот гімназистів і студентів, нібито не навчених навіть поводженню зі зброєю. Такий погляд на події з'явився ще за часів Української Центральної Ради й активно насаджувався «п'ятою колоною» більшовиків, які мали, як ми вже могли бачити, певні кола співчуваючих у Києві. Звичайно, це робилось для зменшення довіри й поваги народу до української влади. І слід зауважити, що за часів СРСР така точка зору була неодноразово переписана «академічними» вченими й творцями шкільних підручників. Що ж, зерно істини можна відшукати і у такому твердженні, адже найбільш ефективна пропаганда являє собою не відверту брехню, а правдиві факти. Тільки трішки перекручені. Трішки замовчані у непотрібному місці і, навпаки, випнуті у потрібному. Але, дякуючи щасливій нагоді, до нашого часу збереглись документальні дані, які дозволяють з перших вуст дізнатись про події, дослідженню яких присвячена ця книга. І такими даними, безумовно, є мемуари учасників бою під Крутами. Але до них ми звернемося дещо пізніше.