Читать «Бій під Крутами. 1918» онлайн - страница 16

Але повернімося до роботи Центральної Ради. Ранком З березня 1917 року київська преса, припинивши нарешті розгублену мовчанку, повідомила своїх читачів про відмову імператора Миколи II від престолу. У відповідь на це в Києві одразу ж почали створюватись нові революційні органи влади. Найавторитетнішим серед них була Рада об'єднаних громадських організацій на чолі з губернським комісаром М. Страдомським. З 5 березня на території України було практично ліквідовано органи царської адміністрації, а їхнє місце зайняли призначені Тимчасовим урядом губернські й повітові комісари. Перемога Лютневої революції відкрила українцям шлях до легалізації політичних партій, створення різноманітних громадських організацій, у тому числі й самостійницького спрямування. Як і в Петрограді, в Києві виникли Ради робітничих і солдатських депутатів, проте, слід зазначити, у нас ці Ради не відігравали провідної ролі й на владу не претендували, тому про двовладдя, як то було у Росії, говорити навряд чи доводиться. Разом з тим, демократизація суспільства, яка відбулась під впливом революційних змін, не могла не позначитися на українському національному русі, який досі придушувався найжорсткішими методами. Того ж 3 березня в клубі «Родина» Товариства українських поступовців зібралося понад 100 представників київських і деяких провінційних українських організацій. Саме на цих зборах народилася ідея заснування Української Центральної Ради.

Слід сказати, що створення Центральної Ради від початку не було простим завданням. Гострі суперечки точилися навколо принципів її створення, завдань і програм, які новостворений орган управління мав на меті. Додавав гостроти суперечностям і той факт, що саме Товариство українських поступовців воліло стати центром єднання українських сил. На противагу поступовцям, молодше покоління, сповідуючи соціал-демократичні погляди, наполягало на утворенні принципово нового центру, де були б представлені всі українські політичні організації. Саме за таким принципом 7 березня відбулися вибори керівного ядра Центральної Ради. Головою УЦР обрали Михайла Грушевського. Заступниками голови стали Ф. Крижановський, Д. Дорошенко і Д. Антонович. Крім того, було обрано секретаря та скарбничого Ради. Зауважимо, що спочатку Центральна Рада відігравала лише роль міської організації, дія якої головним чином поширювалась на Київ. Політична платформа її діяльності, як і сама ідея створення УНР, з'явилась дещо пізніше, що не завадило їй посісти важливе місце в українському політичному житті з перших днів після свого створення. Вже 9 березня Центральна Рада закликала український народ домагатися від Тимчасового уряду «усіх прав, які тобі природно належать», хоча у заклику не йшлося ні про місце, ні про роль Центральної Ради в цих домаганнях.

Що стосується активності новоствореного органу управління, то слід сказати, що у перші місяці після своєї появи Центральна Рада, як, зрештою, і весь український рух, була одним з лівофлангових гравців у громадсько-політичному житті України. Вона поступалась ініціативою російським політичним партіям і організаціям, і Михайло Грушевський вирішив змінити такий стан речей. Важливим кроком у цьому напрямі стало проведення у Києві 19 березня так званої української маніфестації. Віче, що завершило маніфестацію, підтримало резолюції, підготовлені Центральною Радою, і, насамперед, ухвалу про автономію України в складі новітньої Росії.