Читать «Сповідь відьом. Тінь ночі» онлайн - страница 2
Дебора Гаркнесс
Ніч, темрява у романі Дебори Гаркнесс символізують потаємність життя істот, які змушені приховувати свою особливість від людей. Вони так само вразливі й смертні. Високе суспільне становище не рятує Діану від звинувачень у відьомстві. Один необережний крок — і вона може опинитися на кострищі інквізиції. Метью де Клермона, як і інших членів родини вампірів, можновладці використовують як шпигунів чи дипломатів, доручаючи їм ризиковані місії.
У ХХІ сторіччі Метью — вчений-біохімік. Книга, яку вони з Діаною розшукують, можливо, дасть відповідь на болюче питання: чому вимирає його раса. Сучасні дослідження на найновішому науковому обладнанні по суті нічим не відрізняються від методів алхімії, яку презирливо називають псевдонаукою. Проте сучасна наука — це ніщо інше як набір розрізнених галузей, між якими втрачено зв’язок, їй бракує універсальності, вона вже не знає, куди прямує. Філософію замінила методологія, етичні принципи — комерційна вигода. Де ж шукати той момент, коли наука перестала служити людському пізнанню?
А загадковий пергаментний рукопис під назвою «Verum secretum secretorum», написаний Роджером Беконом незрозумілою мовою, переповнений символами, бо ці знання не повинні потрапити до людей, у яких відсутні моральні принципи. Свої таємниці книга відкриє лише тому, хто знає, як скористатись цими знаннями.
Сучасна цивілізація, ми з вами, є заручниками вчених, які проводять ризиковані експерименти: то створюють адронний колайдер, то випробовують психотропну зброю, винаходять смертельні віруси. Це все одно що намагатися здобути філософський камінь, який приносить не лише багатство, а й безсмертя. Філософський камінь досі не створено, але зате довкола нас існує безліч небезпечних іграшок, кожна з яких може знищити людство. Наприклад, есперименти з генами. То чи варто їх створювати взагалі? Дебора Гаркнесс намагається знайти на це відповідь, передчуваючи настання Хаосу.
Минуле виправити неможливо.
Єлизавета I, королева Англії
Розділ 1
Вудсток: Стара Хижка
1
Ми приземлилися неоковирною й недоладною купою: вампір та відьма. Метью лежав піді мною, незграбно і химерно вивернувши свої кінцівки. Велику книгу затиснуло між нами, а від сильного удару під час приземлення маленька срібляста статуетка вислизнула з моєї руки й покотилася долівкою.
«А чи потрапили ми туди, куди збиралися?» Я міцно стулила повіки, побоюючись, що коли розплющу їх, то побачу нас у тому ж Сариному сіннику в Нью-Йорку двадцять першого сторіччя, а не в Оксфордширі сторіччя шістнадцятого. Проте незвичні запахи довкола підказали, що я перебуваю не у своєму часі й не на своєму місці. Був серед цих запахів солодкаво-трав’янистий упереміш із ароматом воску, що нагадав мені про літо. Відчувався також слабкий запах деревного диму, і чулося потріскування багаття.
«Діано, розплющ очі й поглянь сама, де ти є». Я відчула легенький, мов перо, дотик до губів і почула тихий сміх. У мої очі зазирнули очі кольору буремного моря, і дивилися ті очі з обличчя такого блідого, що то могло бути лише обличчя вампіра. Руки Метью перемістилися з моєї шиї до плечей.
