Читать «Орлі, син Орлика» онлайн - страница 36
Тимур Литовченко
– Каролю, агов!..
Підкручуючи на ходу оселедця, кремезний козак прибіг за півхвилини й виструнчився посеред кімнати.
– Братику, віднеси-но це до штабу. Відсилати терміново не потрібно – так, принагідно…
– Для неї?.. – побачивши на листі печатку зеленого кольору, запорожець ледь помітно всміхнувся. Адже знав, що для запечатування особистих листів граф використовує виключно зелений віск.
– Так, Каролику, для неї.
Козак кивнув, узяв листа й попрямував до дверей. Та на порозі затримався, озирнувся і кинув немовби просто так, до слова:
– Мені зараз до штабу йти, то я хотів дещо… м-м-м…
– Що саме ти хочеш повідомити?
– Виходив сьогодні за дровами вранці та зараз, удень. То скажу от що: на дворі, здається, потеплішало…
– Природно, що так! Адже березень настав, сам розумієш.
– Потеплішало. Сніг ще не тане, але вже так… знаєте, ваша світлосте, – вологою набух і на ноги так і налипає.
– Ну, то невдовзі танути почне, а потім зійде зовсім.
– То як, повоюємо?..
– Авжеж, Каролю, авжеж. Навіщо інакше було тут, у далекому Франкфурті, зимувати?
– Ваша правда, наскучило вже!
– Не хвилюйся – невдовзі розпочнеться.
– І «сині шведи» теж воюватимуть?
– Так, безперечно!
– А що ж сотня наша запорозька?..
– Як же без вас, братику?! – доволі натурально здивувався шевальє Орлі.
Запорожець енергійно трусонув головою, від чого оселедець знов вилетів з-за вуха, радісно вигукнув:
– Е-е-ех, повоюємо!!!
І побіг до штабу, грюкнувши дверима.
А шевальє Орлі підтягнув один із стільців якнайближче до вікна, примостився на ньому, «продихав» на шибці невеличку проталинку і почав дивитися на засніжену вулицю, що поволі занурювалася у сутінковий морок.
Хтозна чому, але раптом літній граф пригадав невеличку червону троянду, подаровану йому майже три десятиліття тому.
І ясна річ – милу дівчину, яка піднесла дарунок…
Париж, Париж!..
Відгуків про це дивовижне місто Григорій чув рівно стільки, скількох людей розпитував про столицю Франції.
Але насправді все виявилося геть не так. Не те щоб геть в усьому краще або, навпаки, гірше…
Все було просто зовсім не таким!
Звісно, Париж не скидався на жодне місто, де йому доводилося жити раніше. Навіть якщо не брати до уваги казково-чарівного Батурина, яким він час від часу снився Григорію, схожого на суцільний квітковий букет Бахчисарая та зовсім уже закутково-провінційних Бендер… Якщо враховувати лише готично-суворий величний Стокгольм, тихий і спокійний Лунд, ошатні німецькі Брунсвік, Гамбург, Ганновер, дрезден, витончену, проте водночас дещо легковажну польську Варшаву і галасливий Краків…
Так от, Париж дивним чином суміщав у собі всі ці якості! Сувора готичність і велич, тиша і спокій, ошатність і витонченість, легковажність і галасливість – незрозуміло, чому і як, проте тут уживалося все й одночасно!
А ще – непередавано-витончений шарм, невидимий флер…
