Читать «Орлі, син Орлика» онлайн - страница 28

Поза сумнівом, Карл пам'ятав про цю позику. Поза сумнівом, безпосередньо зараз вкотре вже згадав, що досі не повернув позичене. Але ж король не знав, відомо щось Григорію про цю неоковирну справу, чи юнак щиросердо розмірковує вголос про козацьку честь і шляхетний обов'язок визволення вітчизни. Гірше за все, що король не міг спитати просто так: «Ви натякаєте на мої й покійного гетьмана Мазепи грошові розрахунки?» – бо якщо раптом гетьманич просторікував собі без жодних задніх думок, Карл тим самим викрив би себе з головою!..

Нарешті мовчанка стала гнітючою. Король повільно сів на трон, відкинувся на спинку, витер рясний піт з чола і мовив:

– Гаразд, юначе, тепер я повною мірою уявляю невтішне становище козацької громади, вашої шляхетної родини й особисто ваше. Дякую вам, Міллерне, – він скоса позирнув на канцлера, перевіряючи його реакцію, – дякую за те, що знайшли за можливе представити мені юного гетьманича Орлика. Зізнаюся, сьогодні я нібито вперше познайомився з ним, хоча насправді ми знайомі вже давненько… Що ж до вас, юначе…

Карл на секунду замислився, потім урочисто прорік:

– Обіцяю, що найближчим часом вам підшукають відповідне прибуткове місце на державній службі – таке моє королівське слово!

– Але ж, Ваша Величносте, як бути з моїм навчанням у Лундському університеті?! – здивувався Григорій. – Я прагну оволодіти усіма необхідними науками, аби якнайкраще прислужитися Вашій Величності…

– Не хвилюйтеся, юначе, вам підшукають місце таким чином, щоб ви могли одночасно продовжити університетські студії.

– Дякую, Ваша Величносте!..

Григорій звівся зі стільця, але вклонитися на знак подяки так і не встиг, оскільки король зупинив його владним жестом та продовжив:

– Стривайте, це ще не все… Враховуючи особливе становище шляхетної родини вірного мого спільника і хороброго приятеля гетьмана Філіппа Орлика, я вирішив призначити його сім'ї спеціальний пенсіон відповідно до статусу. Прошу вас, канцлере, особисто прослідкувати за виконанням. Особисто прослідкуйте, зрозуміло?.. Адже це – мій королівський дарунок однодумцям і вірним слугам шведської корони.

Потім здійняв вказівного пальця правої руки вгору й закінчив:

– Запам'ятайте мої слова, юначе: колись-то ви станете видатним дипломатом… при ваших знаннях латини і деяких інших талантах! Це кажу вам я – Карл Дванадцятий, Божою милістю король славетної Швеції… От тепер сказано все, що треба. Тепер можете дякувати, дозволяю.

Григорій не поскупився на поклони і компліменти. Король завмер на троні у величній позі античного бога, канцлер спостерігав за обома з неприхованим здивуванням – бо так і не зрозумів, що ж сталося просто у нього на очах. Хоча ясно відчув: щось таки сталося…