Читать «Чебрець в молоцi» онлайн - страница 8

Саме тоді в нашому із бабцею помешканні завелася миша. Ми жили в елітному будинку в центрі міста, у великій п’ятикімнатній квартирі, гарній і зручній, тільки трохи запущеній від часу смерті дідуся внаслідок постійного безгрошів’я, яке відтоді нас переслідувало. Миша була явно не сама і значно хитріша, ніж ми собі це уявляли на початку, знаючи про мишей виключно з розповідей знайомих і передач по телевізору. Миша постійно добиралася до ліків, але надгризання таблеток від застуди, заспокійливих і навіть проносних чомусь зовсім їй не шкодило. Принаймні про це не свідчили жодні сліди. Хоча, можливо, це була не одна миша, а ціла купа якихось приблудних мишей, які час від часу забрідали до нас, наїдалися таблеток і відповзали помирати десь на сторону. Така собі суїцидальна група. Ця теорія підтвердилась і тоді, коли ми спробували вивести мишу, чи то мишей, і почали ставити полапки найпростішої і найгуманнішої конструкції, які не вбивали, а лише зачиняли всередині. Щоранку бабця виносила мишей у двір, до смітника, або викидала з балкону на травник, сподіваючись, що жертва не знайде чи не захоче шукати дороги назад. Але, мабуть, теорія її не справдилася, або ж миші розплодилися, бо протягом місяця ми нарахували одинадцять зловлених і відпущених мишей. Дванадцяту бабця, пересилюючи себе, втопила в унітазі. І після цього миші зникли. Або ж перестали залишати по собі сліди, що для мишей загалом не характерно.

Саме тієї осені я почала частіше повертатися в думках до розмови з батьком. Після того як не стало мами, ми з ним рідко бачилися, а ще рідше розмовляли. Тобто я не маю на увазі розмов про мої шкільні оцінки чи обговорення планів на літні канікули. Ми досить регулярно обмінювалися інформацією. Я завжди знала, з ким і де зараз батько живе, над чим працює і куди їздить. Але ми ніколи не обговорювали того, чому батько розлучився з черговою дружиною чи пішов від чергової коханки. (Не знаю, чи так було насправді, але в моїй пам’яті не зафіксувалося жодного випадку, коли б хтось покинув батька: він завжди розповідав тільки про те, що сам від когось пішов.) Як не обговорювали й того, чому я не виходжу заміж за хлопця, із яким зустрічаюся, чи чому ні з ким не зустрічаюся довше ніж півроку. Батько вже давно не жив у нашому містечку і вже зовсім давно не жив із тою жінкою, через яку пішов колись від мами. З певного моменту він взагалі жив сам, займався літературною працею, а на життя заробляв писанням сценаріїв до телесеріалів.

Такою поверховістю відзначалися майже всі родинні розмови. Батько уникав нагод на відвертість не лише зі мною — бабця знала про нього не набагато більше, ніж я, а він так само мало уявляв собі, чим живемо і про що думаємо ми з бабцею. Така поверховість гарантувала певний рівень психологічного комфорту наших стосунків, які ніколи не могли загостритися через, скажімо, раптове обурення бабці поведінкою сина чи претензії батька до моєї поведінки. Кожен із нас утримувався від коментарів і занадто детальних розпитувань. І, мабуть, у цьому була своя доцільність, бо зустрічі наші завжди проходили легко й безболісно. Принаймні для мене. Хоча я так і не наважилася запитати батька про те, що він відчув, коли дізнався про смерть мами, і як дає собі з цим раду досі. Як не наважилася запитати й бабцю, чи її рішення замінити мені матір не було визнанням педагогічної поразки у вихованні власного сина, нездатного на повноцінні родинні стосунки. Як не наважилася й запитати їх обох, чи таке постійне уникання конфліктів у родині не перетворюється на самоціль, за досягненням якої втрачаються речі значно важливіші. Крім того, я ніколи не наважилася запитати батька, якою є моя роль у його житті, усвідомлюючи, що одним цим запитанням така розмова обмежитися не може, а готовності ставити інші я наразі не відчувала.