Читать «Останній шаман» онлайн - страница 40

— Холодне? — спитав він пса. — Зараз підігрію.

Підігрів м’ясо, та Хованець і вдруге не став його їсти.

— Чого тобі не так? — роздратувався Орест.

Він вийшов із кухні і через вітальню хотів повернутися назад до материної кімнати, але Хованець ухопив його зубами за штани.

— Ну, що трапилося?

Хованець явно тягнув його до обіднього столу, де лишилася стояти миска з неторканим м’ясом. Орест простягнув її псові, тільки той знову позадкував, зазираючи хазяїнові в очі. Орест поставив миску на стіл, сів. Потім дістав виделку й почав сам задумливо їсти варене м’ясо. Хованець покрутив хвостом, підбіг до кухонного столу, став на задні лапи та стягнув рушничок із мідниці з хлібом.

— То ти мене хотів нагодувати?

Нарешті струсивши з себе тугу, як Хованець струшує воду після ріки, Орест підійшов до шафи. Двері, які все були замкнені на ключ, виявилися ледь прочиненими. Орест смикнув їх — і на нього вивалилася ціла купа мотлоху, недбало покиданого в шафу. На самому верху купи лежала пом’ята зелена вечірня сукня.

«Недарма Хованець рикнув учора, коли ми вернули додому! — згадав раптом Орест. — Хто тут був? Що шукав?»

Він по одній охайно порозвішував материні сукні й блузи в шафі, розгладив їх руками, замкнув дверцята на ключ, а тоді почав оглядати кімнату. Всі речі ніби й лежали, як завше, але всюди вчувалася присутність чужої руки. Он вазочка зі столу опинилася на підвіконні, тому що стіл присували до шафи, аби зазирнути нагору. На столі лишився слабкий, ледь помітний відбиток носака черевика — певно, витерши черевики об килимок на вході, людина не подумала про рант, на якому лишився бруд.

Он на полицях у шафі поруч білизна стирчить жмутом — напрасована мамою білизна, що тонко пахне лавандою: мати все тримала цю сушену квітку в жовтому мішечку, щоб приємно пахли простирадла. Орест витягнув білизну з полиці, обережно поскладав, поставив назад.

У тумбочці, де мати тримала коробки з голками й нитками, теж було все догори дриґом: ґудзики розсипалися по дну шухляди, бо кришка на коробці не прилягала щільно, а серед них заплуталися нитки й два наперстки. Орест зібрав ґудзики в коробку, порозплутував нитки. Він не хотів викликати міліцію, щоб засвідчила присутність чужака в домі: він просто хотів повернути речам первісний вигляд — такий, яким він був за материного життя.

Хованець тримався поруч із господарем і слідкував за кожним його рухом. Он Орест висуває другу шухлядку в тумбочці. Тут мати зберігала рецепти, листівки, які Орест колись писав їй із «табору праці й відпочинку», куди їх відправляли цілим класом, течку, де зберігалися вітання від колег з нагоди сорокаріччя й п’ятдесятиріччя Мар’яни Богданівни Омелянич, календарики з кумедними песятами. Всі папери були перемішані, і Орест просто вигріб їх на підлогу, аби поскладати у тій послідовності, яку він пам’ятав іще з дитинства.