Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 80

Спускаючись з гори, Анна мимоволі пришвидшила крок, а коли порівнялася з костелом Святого Антонія, раптом краєм ока зауважила, що хтось за нею йде і злякано сахнулася вбік.

Майже побігла, а ще за мить той хтось взяв її під руку, і вона голосно скрикнула від переляку.

— Тихо. Чого ти кричиш? — Адам із погано прихованим роздратуванням шикнув на неї. — Чому я мушу за тобою бігати? Куди ти зібралась?

— Це ви, — нарешті впізнавши Адама, видихнула вона. — Ви мене налякали.

— А кого ти очікувала побачити? Примару з того світу?

Відчуваючи, що Адам на неї злоститься, вона з острахом глянула на нього і спробувала зупинитися, але він майже силою потягнув її за собою.

— Я боялась зустрітись з вашою тіткою, — насилу встигаючи за його поривчастим кроком, спробувала виправдатися вона. — Що мені, і з помешкання вийти самій не можна? Чого ви тягнете мене за собою? Я не встигаю.

Адам на мить зупинився і сердито глянув на Анну.

— Доки ти зі мною — я за тебе відповідаю і не дозволю, щоб ти невідомо де швендялась. Ти хоч уявляєш, як легко такі, як ти, наївні дівчатка потрапляють у біду і як швидко опиняються в борделі? Не розумію, що у тебе взагалі за дурна манера постійно кудись втікати… До речі, моя тітка не хоче, щоб сусіди бачили нас разом. Повернешся в її будинок сама, а я прийду потім.

— А якщо я туди не піду? — дуже обережно поцікавилася вона. — Що тоді?

Адам зміряв її ще одним роздратованим поглядом.

— Куди ти подінешся. Підеш, звичайно. Куди тобі втікати?

Важко зітхнувши, мусила визнати слушність його слів. Справді, куди?

Повернувшись у будинок, Анна ще в сінях наштовхнулася на тітку Адама. Те, як та зміряла її поглядом, не надихнуло на сміливе поводження, і Анна спробувала втекти на ґанок.

— Ти куди? — розгадавши її маневри, та перегородила їй шлях до втечі. — Мало мені сорому у власному помешканні, так ти ще й комедії будеш грати перед моїми сусідами. Не думала, що мені приведуть таке додому.

Намагаючись зайняти якомога менше місця, Анна притиснулася плечима до стіни.

— Але я зовсім не хотіла пані образити. Я не думала, що пані ображатиметься.

— А що ти собі думала? Що зробила мені честь своїм приїздом? Маєш щастя, що твоя тітка не сказала про тебе жодного поганого слова. Не знаю, може, ти дійсно ще дуже молода та дурна, але ти сама собі винна.

Здивовано звівши брови, Анна відчула, як серце у неї тьохнуло. То тітка не відмовилася від неї? Намагається її вигородити? Може, навіть допомогти?

Раптом господиня дістала з кишені вчетверо складений аркуш паперу.

— Це тобі від неї. Будеш мудра — скористаєшся. Не скористаєшся — твоя біда. Своїм розумом тебе ніхто не наділить.