Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 77

Того ранку теж вийшла з кімнати, лише коли переконалася, що в помешканні нікого немає. Без апетиту поснідала і, не знаючи, чим ще себе зайняти, підійшла до вікна. Присівши на лаву, визирнула на вулицю, проте вікно запітніло і вона нічого не побачила.

Зітхнувши, заходилася витирати шибу. Від нічого робити, спочатку окреслила пальцем коло на склі, тоді почала замислено вимальовувати вигадливий візерунок. Цікаво, де зараз Адам? Чому не приїздить? Він так довго домагався її, а зараз ніби забув про її існування.

Анна замислено провела пальцем лінію вздовж усієї шибки і, відірвавши палець від скла, на мить приклала його до губ, а тоді, так само зосереджено дивлячись перед собою, вивела на шибці слово «Адам». Розгублено глянула на букви і почала повільно витирати їх одну по одній. Дійшовши до останньої, притиснула до шибки долоню й одним рухом стерла все, що тільки-но написала. Невже так само доведеться стерти і свої спогади про Адама?

Вона ще раз провела долонею по шибці й визирнула на вулицю. Здається, хтось зайшов у подвір’я. Але хто? Через мокру шибу нічого не роздивишся.

Похапцем повитиравши скло, вона придивилася до чоловіка, який ішов стежкою до ґанку. Адам?

На мить Анна завмерла з притисненою до скла долонею, тоді підхопилася з лави і кинулася в сіни. Злякано хапнула ротом повітря і завмерла, втупившись поглядом у клямку, тоді зробила мимовільний крок уперед, побачила, як двері відчиняються, а ще за мить опинилася в обіймах Адама. Притиснулася головою до його грудей, глибоко вдихнула холодне повітря, яке приніс він знадвору на одязі, і відчула смак сніжинок на губах. Боже, як же сильно вона скучила за Адамом. До божевілля.

Анна підвела голову і раптом зустрілася з теплом його губ. Здається, саме цього їй хотілося всі ці дні — розчинитися, розтанути, перестати існувати в обіймах коханого чоловіка.

Адам відхилився. Дивився на неї так, ніби побачив її вперше або сприймав трохи інакше, аніж раніше, а тоді обережно торкнувся долонею її обличчя.

— Я скучив за тобою.

Ледь нахиливши голову, Анна притулилася щокою до його руки і заплющила очі. Як же сильно вона любить цього чоловіка. Понад усе на світі.

Адам знов якось замислено глянув на неї і зітхнув.

— Скажи, навіщо ти розповідала моїй тітці про свою родину?

Нічого не розуміючи, Анна підвела голову.

— А хіба не можна?

— Аж так детально не бажано. Тепер моя тітка не лише все знає, але й написала листа твоїй тітці та переконала її приїхати до Львова… Ще й твій вуйко не встиг вчасно мене про це попередити…

Мало що розуміючи, Анна здивовано глянула на Адама.

— А чому вуйко мав вас попереджати?

Адам глянув на неї майже з жалем. Історія, звичайно, не з найліпших, але нічого особливого в ній теж немає. Усе доволі банально та просто. Доки можна не розуміти очевидного? Могла б уже й сама здогадатися.

— Послухай, між мною та твоїм вуйком існує певна домовленість. Нічого виняткового, просто я хотів скандал із твоїм зникненням залагодити без зайвого шуму та з вигодою для нас усіх. Ти ще не зрозуміла цього?