Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 74
Наталія Гурницька
— Колись ви розкажете мені про себе? Добре?
— А куди ти тепер від того подінешся. Звичайно, розкажу.
Надворі вже зовсім споночіло, коли вони під’їхали до Нижнього Личакова й опинилися неподалік костелу Святого Антонія.
Анна і колись погано знала це передмістя, а тепер, у темряві, ще й взимку, взагалі нічого тут не впізнавала. Невеличкі будинки, засипані снігом мало не до самих вікон, садки у снігових заметах, кучугури відгорнутого снігу обабіч стежок від дверей до хвірток, дерев’яні штахети, високі замети при дорозі. Усе якесь майже однакове. Цікаво, в якому з цих будинків мешкає тітка Адама?
Поглядом Анна виділила декілька найгарніших будинків, проте фіакр їх проминув і зупинився біля нічим не примітного невеличкого обійстя.
Допомігши Анні вийти з фіакра, Адам розплатився з візником. Отже, шляхів до відступу немає.
Важко зітхнувши, Анна пішла за Адамом вузенькою стежкою до хвіртки, а коли він зайшов у двір, вона так само мовчки пішла за ним через усе подвір’я до будинку. За крок від ґанку спіткнулася і, намагаючись не впасти, випустила з рук торбинку. Почервонівши, присіла, щоб її підняти, і мимоволі вперлася поглядом в освітлене вікно будинку.
За фіранкою хитнулася чиясь невиразна тінь і відразу зникла у глибині кімнати. Отже, хтось у будинку її побачив.
Анна відвела погляд від вікна. Щось дедалі виразніше підказувало їй, що сюди краще не потикатися, проте вона примусила себе не дослухатися до передчуттів і ступила на сходинку ґанку. Зробила це радше неусвідомлено, аніж із власної волі, і лише тому, що Адам нетерпляче очікував, коли вона приєднається до нього.
Зупинившись на ґанку, Анна струсила з черевичків сніг. Адам збирався заходити досередини будинку, і, не втримавшись, вона мимовільним жестом зупинила його.
— Щось сталося? — здивовано глянув на неї він. — Ми щось забули у фіакрі?
— Ні, нічого, — Анна забрала долоню з його руки. — Я просто хочу трохи відсапатись. Зачекайте хвильку. Ми надто швидко йшли.
Знизавши плечима, Адам зачекав ще декілька секунд і відчинив двері.
Анна лише тихенько зітхнула і, намагаючись не виказувати страху, зайшла з ним у сіни. Здається, пастка замкнулася, і на то вже нема ради.
Зібравшись із залишками сили волі, вона примусила себе зайти до покою. Ледь чутно привіталася з господинею, підвела очі й знову впала духом. Судячи з усього, ця пані не належала до жінок, з якими легко порозумітися. Навіть погляд має непривітний і чіпкий.
Скориставшись дозволом присісти, Анна прилаштувалася в найдальшому та найтемнішому закутку кімнати. Продовжувала потай спостерігати за господинею. Та не дивилася в її бік, проте Анна все одно не могла позбутися враження, що тітка Адама уважно її вивчає. Що це — звичайна цікавість чи щось значно небезпечніше?
Анна ще раз крадькома глянула на неї. Міцно стулені губи, самовдоволений вираз обличчя, погляд, що тримає на віддалі й є підкреслено зверхнім. Усім своїм поводженням ця пані дуже виразно демонструє, якої невисокої вона думки про небажану візитерку і з яким очевидним небажанням погодилася взяти ту до себе.