Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 243

За якийсь час Войцех переконався, що його вистави анітрохи на мачуху не діють, і втратив до них інтерес, а отже, почав поводитися більш-менш пристойно. Лише іноді, без колишнього ентузіазму, намагався опиратися її проханням, ігнорував присутність або навмисно щось робив неправильно, проте поводився так радше за звичкою, аніж із переконань.

Трохи допомагало Анні й те, що Адам зумів зберегти контакт із сином. Зараз вони багато часу проводили разом, кудись їздили, у маєтку ходили на полювання, по-дружньому розмовляли, щось жваво обговорювали і зовсім не конфліктували. Войцех не лише обожнював батька, але й понад усе боявся чимось себе перед ним зганьбити. Саме цим без жодних докорів сумління Анна й почала користати. Тепер могла хоч іноді переконати хлопця зробити вкрай потрібне і, чинячи певний на нього тиск, примушувала поводитися краще, аніж він поводився зазвичай.

Сестер Войцех не дуже любив, проте й не кривдив. Для нього вони були дрібнотою, не гідною уваги. Зрештою, саме цим Анна не надто йому дорікала. У дитинстві її стосунки з братом були не до порівняння ближчими, проте потім це не завадило їм із Андрієм віддалитися одне від одного. Зараз вони підтримували лише якусь жалюгідну подобу родинного зв’язку. Після того, як Андрій одружився та висвятився, вона ще жодного разу не була у його плебанії, не бачила дружину та дітей і навіть не знала, як йому там ведеться. Андрій теж ніколи не гостив у них вдома чи у маєтку, не був із нею тоді, коли вона брала шлюб, і взагалі категорично не бажав розуміти її способу життя. Анна відчувала до нього жаль за це, а тому не надто прагнула зробити родинне спілкування теплішим. За весь цей час написала до нього декілька жалюгідних і доволі прохолодних листів із майже офіційними привітаннями з одруженням, уродинами чи народженням дітей. Здається, у кожного з них тепер своє життя, свої інтереси, свої плани і своє оточення. Іноді на таке теж нема ради.

З тіткою Стефою листування було значно сердечнішим та жвавішим. Анна навіть приїздила до них у Жовкву, а коли два роки тому помер вуйко Павло, то й взагалі провідувала тітку кожного місяця та допомагала грошима. Їй і раніше нелегко жилося, а зараз стало ще важче. Слава Богу, тепер могла допомагати власній родині. Адам ніколи їй того не забороняв. Навпаки, дозволив виділяти на це певну суму грошей. Сказав, що якби тітка не взяла її до себе на утримання, то він не мав би зараз такої доброї дружини, і бодай це зобов’язує його до вдячності.