Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 227

— А що тобі заважає зняти жалобу вже зараз? Носиш її по тому, чого ніколи не було.

Затиснувши шпильки в долоні, Анна ледь відхилилась і кинула на Адама докірливий погляд.

— Мене ж вважають вдовою. Та й недовго вже залишилось. Хіба вам не однаково?

Адам усміхнувся, провів долонею по її шиї, заплутався пальцями у волоссі. Однаково? Не однаково? Знав напевно лише те, що щасливий тоді, коли Анна поряд.

— Принаймні, сюди ти могла б приходити у чомусь інакшому. Нащо мені всі ці твої глухі сукні з безліччю ґудзиків?

Тихенько розсміявшись, Анна повела головою так, що волосся хвилею розсипалося по її плечах.

— А я розтягую вам задоволення. Хочете, щоб все легко давалося. Так нецікаво.

— Нецікаво? Та тут у тебе з десяток ґудзиків зайві. Я й без них довго сьогодні чекав.

Вона лукаво глянула на Адама і, вивернувшись із обіймів, заходилася сама розстібати сукню.

— Не надто й довго, дванадцята година щойно бамкнула… Допоможете з корсетом?

Усміхнувшись, Адам розвернув Анну плечима до себе.

— Уперта ти в мене. Скільки можна казати — не тягни на себе все це вночі. Хто тебе бачить? Усі ж сплять.

Ледь відкинувши голову назад, Анна тихенько розсміялася.

— Щоб я напіводягненою заходила до вашого кабінету? Та нізащо. Не дочекаєтесь.

Важко зітхнувши, Адам затримав руку на її талії.

— Куди ти подінешся? Ще трохи — і я взагалі переселю тебе до себе в спальню. Смішно у власному будинку від когось ховатись. Як діти якісь… Ну, все, досить сперечатися. Ходи сюди. Я за тобою скучив.

— Зате я нічого під спід не вдягнула, — тихенько пошепотіла вона йому на вухо. — Хоч трохи полегшила вам роботу.

Усміхнувшись, вона відшукала губами його губи. Як добре, що бажання в них такі однакові, а наміри спільні.

Уже по всьому, тихенько прошмигнувши до себе в кімнату, Анна й не намагалася задрімати. Сьогодні знов повелася не надто розважно і дозволила собі заснути в кабінеті Адама. Вкотре залишається там мало не до ранку. Добре, що хоч Еля та Яся тепер міцно сплять. Цікаво, а з прислуги хтось її почув?

Вона прислухалася до звуків за дверима і зітхнула. Важко не почути, якщо в будинку вже всі, окрім дітей, попрокидалися. Знов пліткуватимуть у неї за плечима. І нехай.

1849 рік

Розділ 5

Коли минуло ще декілька місяців, Анна почала потроху звикати до життя в будинку Адама. Навіть те, що вона постійно наштовхувалася на щось, пов’язане з його покійною дружиною, вже не сприймалося так гостро. Здається, людині властиво звикати до всього. По-справжньому її тепер непокоїли хіба старші діти Адама. Полюбити їх — це, як виявилося, лише половина справи. Вона повинна навчитися їх розуміти та якось давати з ними раду.

З Войцехом знайти спільну мову категорично не вдавалося. Її появу тут хлопчик зустрів у штики. Так, ніби інтуїтивно зрозумів, як вона тут опинилася, а може, навіть запідозрив, якою насправді є її роль у житті родини та батька. «Цілковите неприйняття» — так делікатно окреслила для себе цю проблему Анна. Насправді Войцех не лише нікого, окрім Адама, не слухав, але й був агресивним, непоступливим і щомиті здатним на підступ. У присутності батька, щоправда, якось стримувався, і Анна вирішила не докучати Адамові скаргами. Сяк-так давала собі раду сама. Войцеха теж можна зрозуміти. Він не лише втратив маму, але й опинився під одним дахом із жінкою, яка нахабно претендує на роль господині помешкання, якщо взагалі не на те, щоб у майбутньому стати його мачухою. Тут будь-хто поводитиметься агресивно. Їй пощастило, що Войцех замалий для того, щоб зрозуміти всі нюанси ситуації та допекти їй по-справжньому. Можливо, це ще попереду, а поки вони дотримувалися своєрідної мовчазної угоди — коли Адам вдома, Войцех поводиться чемно і ніяк не виказує своєї ворожості, а вона, натомість, не скаржиться на нього батькові. Як поводитися з хлопцем далі, Анна не уявляла. Не мала жодних підстав розраховувати на те, що у Войцеха хоч колись з’являться теплі почуття до неї. Навіть подумки не могла дорікнути йому цим, а тим паче вимагати інакшого ставлення. У чомусь малий мав рацію. Вони з Адамом самі довели його до таких крайнощів.