Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 168

Десь опівночі почула, як хтось тихенько стукає в двері, і кинулась їх відчиняти. У півтемряві сходів впізнала Адама.

— Ти впустиш мене до себе? — стиха запитав він її. — Сьогодні не час для заборон.

— О, Боже, звичайно. — Анна похапцем відступила від дверей. — Заходьте. Я так боялась… Де ви були?

Зачинивши двері, вона не втрималась і, скоряючись першому імпульсивному пориву, пригорнулася до Адама. Якби з ним щось сталось, ніколи б собі не пробачила того, що забороняла йому приходити сюди. Не було в них причин розходитись. Вона сама вигадала їх для себе та для нього.

— Чому ви не приходили? Я так довго і давно на вас чекаю.

Міцно пригорнувши її до себе, Адам не втримався і розсміявся. Ні, логіка в неї таки суто жіноча. То вона, виявляється, з нетерпінням чекає на нього. Дуже своєрідна манера очікування — відганяти від себе.

— Слухай, Анно, ти визначся, чого хочеш, бо думки читати я не вмію.

Ще сильніше притиснувшись до нього, вона стенула плечима. Сама не розуміла, навіщо відібрала стільки часу в них обох? Могла б очікувати на народження дитини разом із чоловіком, якого любить, але позбавила себе того.

Ковтаючи сльози, вона підвела на Адама очі.

— У місті щось таке діється. Ви ж нікуди не вплутались? З вами нічого поганого не сталося?

Адам тихенько розсміявся.

— Що ти вигадуєш? Не маєш, чим себе забавити? Дивись, яка ти в мене вже кругленька стала, а переймаєшся дурним. Просто нікуди не виходь. Я навіть побуду з тобою сьогодні. Ти ж не виганятимеш мене серед ночі на вулицю?

Анна крізь сльози усміхнулась. Адам не хоче лякати її правдою, але це дрібниці. Головне — з ним нічого поганого не сталося. Він із нею, він тут, вона для нього важлива, а все інше — дурниці.