Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 113

Анна мимоволі уважніше придивилася до дітей Адама. У Войцеха очі та риси обличчя батька. Можливо, поводження теж із часом стане інакшим? Зараз нічого певного не скажеш. Малий іще по-дитячому розбишакуватий. Розтріпане волосся, подряпані руки і цілковитий брак організованості у поведінці. Навіть святковий одяг якось косо на ньому сидить, а кишені аж випинаються від безлічі абсолютно необхідних для хлопчика його віку речей — якихось кольорових камінців, дрібних монет, невідомо де назбираних скляних кульок, металевого залізяччя, поламаних частин іграшок і незрозумілого походження дерев’яного дріб’язку. Добру половину тих скарбів він щойно виміняв на не менш цінні скарби з кишень найстаршого з онуків пані Терези.

Анна перевела погляд на Люцину. А от дівчинка в Адама — повна протилежність його синові. Тихе, миле, делікатне створіння, в акуратній сукенці з мереживом та атласними стрічками, з чорним, як у мами, волоссям і з такими ж, як у неї, виразними рисами обличчя та блакитними очима. Сидить собі в куточку з новими забавками і лише зрідка сторожко позирає довкола. Як на свій вік вона не просто чемна — вона на диво серйозна і не по літах зосереджена дівчинка. Неможливо, щоб така мала дитина постійно була слухняною. Очевидно, вона просто ще не проявила себе.

Ніби на підтвердження її думок, ситуація у дитячій поступово почала змінюватися. Задкуючи, Войцех раптом наступив на нове іграшкове ліжечко, в яке сестра щойно вклала ляльку, і ненароком розтрощив його черевиком. Люцина, побачивши, яку шкоду їй завдано, підхопилася на ноги і накинулася на брата з кулаками. Зчинився лемент, і, рятуючи ситуацію, Анна заходилася розбороняти дітей, а тоді, намагаючись відволікти Люцину від рукопашної з братом, взялася переконувати її в тому, що ліжко ще можна полагодити, а лялька — то й взагалі анітрохи не постраждала. Якщо докласти зусиль, її навіть можна зробити ще кращою. Треба тільки зробити зачіску, а ще додати декілька шовкових стрічок.

Присівши біля Люцини, Анна підняла з підлоги ляльку, розправила їй сукню, зробила нову зачіску і, продовжуючи розмовляти з малою, почала збирати докупи ліжечко. Непомітно для себе так захопилася, що не зауважила, як обережно прочинилися двері й в дитячу зазирнула Тереза.

Декілька хвилин вона спостерігала за Анною, тоді так само тихенько зачинила двері. Дівчина спокійно бавиться з дітьми. Підозрювати її в тому, що вона коханка Адама, безглуздо. Вона ще сама дитина і не розуміє, що діється, проте від гріха подалі треба подбати, аби ситуація не змінилася. Добре було б віддати її заміж.

Забавляючи Люцину, Анна й сама поступово почала приходити до тями. Потрясення від знайомства з дружиною Адама потроху минало, але на зміну переляку прийшло набагато гірше відчуття — почуття провини і розуміння того, що вона втрутилася в стосунки, в яких абсолютно нічого не тямила. Чому Адам не живе з дружиною? Як взагалі можна не любити таку жінку? Що вони не поділили? У них такі гарні діти.