Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 110

Анна відвела погляд. Добре було б і собі мати таку гарненьку дівчинку. Так іноді хочеться пригорнути до себе ось таке невинне створіння, поцілувати маленькі пальчики, пухнасте волоссячко, а ще дитина належала б лише їй. Це не чужий чоловік, який, хай там що, але ніколи їй не належатиме.

Почувши, що знов відчиняються двері, Анна озирнулася. До кімнати зайшла пані Тереза, вже переодягнена у святкову сукню і, судячи з усього, у пречудовому настрої.

Побачивши іменинницю, діти побігли її вітати, а Анна мимоволі відчула себе зайвою. Здається, вона опинилася втягнутою в життя чужої родини.

— Але ж ви виросли, — розцілувавши дітей, Тереза усміхнулася їм. — Зовсім великими стали. Я теж маю для вас подарунки. Ходімо до дитячої, подивитесь, що я вам приготувала. Скажете, чи догодила.

Захоплених передчуттям приємного сюрпризу, малих не довелося просити двічі. Їх як вітром здуло.

— Дивіться, тільки чемними там будьте, — навздогін їм кинула Анеля. — Войцеху, ти мене чуєш?

Вона перевела погляд на свою сукню. Зістрибуючи з її колін, Люцина необережно зачепила пряжкою черевичка низ сукні й ненароком надірвала тканину.

Анна теж мимоволі прослідкувала очима за напрямком погляду Анелі й теж зауважила розірвану сукню.

— Не переймайтесь. Я зашию. У мене навіть нитки відповідного кольору є.

Вона вклякнула на коліна і почала роздивлятися низ сукні.

— Спідниця майже й не постраждала. Я все це зашию так, що ніхто й не помітить.

Анеля здивовано глянула на Анну.

— Ви не мусите того робити… Принаймні, я можу зробити це сама.

Підвівши голову, Анна усміхнулася. Що поганого у тому, що їй хочеться допомогти? Це така незначна послуга, що й говорити не варто.

— Не переймайтесь, тут роботи на п’ять хвилин часу.

Майже завершивши роботу, Анна почула, що двері покою відчиняються, і озирнулася. До кімнати стрімко увійшла Тереза і, не роздивляючись, відразу підійшла до Анелі.

— Думаю, вам ліпше вийти. Я його не попередила, і зараз він у не надто доброму гуморі…

Анеля поривчасто підвелася на ноги, зробила крок до дверей, але відчувши, що її щось не пускає, зупинилася.

— Перепрошую панну. Напевно, я потім сама все це дошию. Маю нагальну родинну справу.

Інтуїтивно відчувши, що Анелі зараз не до розірваної сукні, Анна похапцем відірвала від недошитої спідниці нитку і вже хотіла підвестися з колін, але глянула на двері й заклякла.

На порозі кімнати стояв Адам і з таким очевидним подивом дивився на картину, яка перед ним відкривалася, що їй аж серце затремтіло від недоброго передчуття. Чому він прийшов саме сюди?

Вона спробувала підвестися, але несподіваний здогад спаралізував рухи. А якщо дружина Адама — це Анеля?

Вчепившись рукою в оббиття канапи, Анна з жахом дивилася на те, що діялось у кімнаті. Погляд, яким Адам обмінявся з Анелею, був таким красномовним, що жодних сумнівів не залишилося. Він її чоловік.

Після хвилинної німої сцени першим озвався Адам.

— І які ще сюрпризи мені тут приготували? Сподіваюсь, це останній.

Підкреслено незворушно він підійшов ближче і зупинився.

— Може, хоч хтось пояснить, що все це означає?