Читать «Мій чоловік — пінгвін» онлайн - страница 49
Ірина Львова
…О п'ятій годині після опівдня напівживу виховательку вивели на подвір'я. Терористи погодилися віддати її тільки особисто в руки батьків. Даремно чолов'яга у синій маринарці та бурштиновій краватці, елегантно заправленій у штани, переконував шановне товариство, що доводиться заручниці чоловіком.
— Будь-ласка, свідоцтво про шлюб, відмітку у паспорті, — сурово вимагав Поросюк.
Дядечко заламував руки і жалібно скиглив, щось про «шістнадцять літ разом» і «Наступного тижня збирався віднести заяву в РАГС», але юні терористи були незворушні, мов скеля.
Довелося галікоптером доставляти стареньких батьків виховательки, що жили десь біля самих Карпат і з якими востаннє вона бачилася на котресь Різдво.
…По дорозі до машини «швидкої допомоги», куди її несли на ношах, Марія Петрівна встигла розгледіти заплаканого Сидоренка, якого татусь за вухо волочив до мерседеса, нагороджуючи дзвінкими ляпасами по сідницях. Та радісного Баняковського, який підстрибував і плескав у долоні, наспівуючи сумну пісеньку «Журавлики линуть, курли-курли…» Під її мотив в голові виховательки крутилася нав'язлива думка. «Мацієвський щось там про весілля говорив. Можливо, цього разу поталанить. Тільки-но вийду з лікарні, треба брати його, поки теплий», — розмірковувала вона, непритомніючи.
І СТАЛО МЕНІ РАДІСНО!
Триптих
1
Постійним покупцям аптеки…
Проходила повз аптеку. У вітрині — надпис великими червоними літерами: «ПОСТІЙНИМ ПОКУПЦЯМ — ЗНИЖКИ 5 %!». І якось так сумно мені стало.
«Постійний»… Звучить без оптимізму. Я б навіть сказала — приречено. Не приведи Господь стати постійним клієнтом цього поважного закладу! Тут уже не втішать ні п'ятивідсоткові знижки, ні привітно усміхнені обличчя провізорів. «Ласкаво просимо! Проходьте, почувайтеся як удома. Кави не бажаєте? Як здоров'я? Як завжди?.. Чудово! Не хочете ознайомитися з новим асортиментом продукції? Спеціально для вас ми замовили у Парижі ексклюзивну колекцію таблеток від UPSA. Загорнути? А ось це упакування шприців — подарунок від нашої аптеки мільйонному покупцеві: саме на таку суму ви придбали у нас товар. До речі, ви брали участь у святковому розіграші призів? Добре. І що виграли? Клізму? Вітаємо, дуже приємно. Тож заходьте до нас ще. Завжди раді вас бачити».
Від таких думок стало зовсім сумно.
Раптом у голові промайнуло: чому відразу про найгірше? Адже в житті кожної жінки трапляються моменти, коли вона, щаслива й весела, на крилах летить до найближчої аптеки. До того ж, зовсім не за ліками…
З надією підходжу до віконця. «Ні, — ввічливо відповіли мені, — для того, щоб претендувати на високе звання постійного покупця, купувати товар раз на місяць на суму 5 грн. 78 коп. недостатньо. На жаль.» Час від часу аспіринчик, вітамінки і пурген ситуацію не врятують. На жаль. Плакали мої кровно зароблені 5 %. А це так сумно, що годі пояснити.
Щоб хоч якось заспокоїтись, я купила собі в тій аптеці м'ятну жуйку.
І стало мені радісно!
