Читать «Лісом, небом, водою. Книга 2. Леля» онлайн - страница 37

Глина загарчав зліше. Дивився він при цьому кудись уперед. Якщо Леля правильно розрахувала, незабаром мусять бути кущі ліщини, де вранці вони зустріли ведмедя. Не змовляючись, вони з Васильком опустили смолоскипи й тихенько затоптали вогонь. Обоє враз сіли навпочіпки й завмерли, наготувавши зброю.

У кронах дерев було тихо. Не тільки велетенських крил, що завдали їм стільки клопоту, навіть найменшого свисту пташиного ніде не чути. Та й не час птахам заливатися до ранку — скоро осінь.

— А ведмідь — денний чи нічний? — ледь чутно спитав Василько.

— Шшш, — відповіла Леля. Якби ж вона знала. З цими велетами їй досі зутрічатися не доводилось.

Глина голосно гавкнув щось незрозуміле, рвонув з місця й зник у темряві.

— Глино, стій! — забувши про обережність, крикнула Леля, але це не подіяло.

Вони з Васильком підхопилися на ноги й кинулися навздогін.

Бігти на собачий голос, що стрімко віддаляється, в темному лісі, ризикуючи наскочити в кращому випадку на стовбур дерева чи колючі чагарі, а в гіршому — на гадюку чи якогось більшого ворога… Це й бігом не дуже назвеш. Просто намагалися пересуватись якомога швидше й тихіше.

Раптом далекий гавкіт різко урвався. Лелі здалося, вона почула скімлення. А потім Глина, як вона зрозуміла, пустився навтьоки — і просто на них.

Вони з Васильком знову завмерли, навели в темряву заряджені арбалети. Головне — не поцілити свого ж навіженого собаку. Ось він уже близько. Ось уже чути не лише гавкання, а й тупіт його ніг, ось він вискочив із мороку й на всій швидкості кинувся на Лелю. Напад Глини був такий несподіваний, що вона не втрималася на ногах, упала на спину, випустивши стрілу кудись угору і вбік. Глина лизнув її в брудне обличчя й знову несамовито загавкав:

— Мерщій за мною! Дивіться, кого я знайшов!

Він незграбно зіскочив із Лелі, боляче дряпнувши її задньою лапою по щоці, і знову зник у лісі.

Василько допоміг їй підвестися, й вони побігли за Глиною, намагаючись не вірити жодному його слову і все ж розриваючись від такої спокусливої надії.

Глина знову повернувся до них і знову їх кинув, а потім іще раз вибіг їм назустріч, але вже не сам.

Леля міцно обхопила Лисого руками за шию й заплакала, видавивши з себе між схлипами лиш кілька слів:

— Лесику!.. Я їх бачила!.. Я розмовляла з ними…

Втім, йому було байдуже, що саме вона каже. Аби не розмикала судомно зведених рук.

Розділ 2

Мертва вода

Ворогів троє

Листя на деревах тремтіло від дружного хропіння. Все, що було живого, розбіглося світ за очі, аби подалі. Сморід розносився лісом, будив тих, хто не чув хропіння, й вони також нажахано кидалися навтьоки.

Вожак розплющив очі й стиха загарчав. Хропіння миттю урвалося. На хвильку запала тиша, яку потім перервало сопіння, позіхання, шкрябання кігтів по шкурах. Потім кілька хвилин тривав ранковий туалет, після чого лісом рознісся ще страшніший сморід.