Читать «Тарас Шевченко. Твори у п"яти томах. Том 1» онлайн - страница 13

Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену святого бога. За неї душу погублю!

Тугою за рідним краєм покликані до життя твори на історичні теми: «Іржавець», «Чернець», «Хустина», «Швачка», «У неділеньку у святую…», «Заступила чорна хмара…» тощо. Марно українські буржуазні націоналісти ще й тепер інколи чіпляються за окремі рядки з цих віршів, зокрема — про Костя Гордієнка, адже в цілому поезія «Іржавець» спрямована проти них. Твір цей пашить гнівом проти всіх панів і полупанків, зокрема й українських:

Мій краю прекрасний, розкошний, багатий! Хто тебе не мучив? Якби розказать Про якого-небудь одного магната Історію-правду, то перелякать Саме б пекло можна. А Данта старого Полупанком нашим можна здивувать.

Бувши полум’яним патріотом, до самозабуття закоханим в Україну, Шевченко разом із тим не був ні національно, ні класово обмеженим. За своєю природою, своїм світоглядом революційного демократа поет був інтернаціоналістом. Опинившись на засланні серед казахського народу, який тоді називали «киргизами», поет-гуманіст гаряче полюбив цей нещасний народ. Уже в першому вірші, написаному в Орській незамкненій в’язниці, Шевченко кликав рідні думи:

Прилітайте, сизокрилі Мої голуб’ята, Із-за Дніпра широкого У степ погуляти З киргизами убогими. Вони вже убогі, Уже голі…

Ознайомившись з казахським фольклором, поет розробляє народну легенду про святе дерево, пише вірш «У бога за дверми лежала сокира» (1848).

З великою любов’ю малював Шевченко-художник казахські краєвиди та знедолених трудящих: «Казахський хлопчик розпалює грубку», «Казахський хлопчик куняє біля грубки», «Казахи в юрті», «Казахи біля вогню», «Казах на коні», «Казашка Катя» тощо.

Подруживши з багатьма засланими польськими революціонерами, Шевченко в поезії «Полякам» закликає побратимів:

Подай же руку козакові І серце чистеє подай!

Поет-гуманіст співчував знедоленій людині будь-якої нації.

Люто покараний царатом, Шевченко не схилив своєї голови, не розгубив своїх переконань, не втратив волі до боротьби. Як і раніш, він виступає проти самодержавства, закликає у творі «Царі» (1848) до розправи з усіма вінценосцями:

Бодай кати їх постинали, Отих царів, катів людських!

Помилково, проте, було б твердити, що Шевченко був лише поетом політичним, що вся його поезія складається з гасел. «Невольнича поезія», як і твори попереднього періоду, багата і розмаїта. Крім соціальних поем і автобіографічних віршів, на засланні він написав багато творів на морально-етичні теми: «Москалева криниця», «Титарівна», «Меж скалами, неначе злодій…», «Сотник», «Петрусь» та ін. Безперечно, і в моральних проблемах, порушених поетом, не раз проглядає соціальне підгрунтя, але все-таки на першому плані тут переживання людини — людини, яка може й не належати безпосередньо до трудового народу. Це стосується, зокрема, багатьох пісень.