Читать «Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий» онлайн - страница 96

Коридор наповнився димом. Воїн почав кашляти. Кашляв іще хтось інший — мабуть, один із них був не вбитий, а лиш поранений.

Лисий різко виставив із-за рогу капелюха, і крізь нього тут же пролетіла стріла. Тепер уже хлопець був господарем ситуації, бо перезарядити арбалет, тримаючи однією рукою мертве тіло, ворог не міг. Він кинув арбалет і вихопив ножа, не відпускаючи труп. Стріляти в нього було безглуздо. Лисий також відклав арбалет, вихопив шаблю й вийшов з-за рогу.

І тут же пошкодував про це. Схоже, воїн був таким же вправним у киданні ножа, як і їхній Петрусь. Він не пішов на чесний бій сам-на-сам. Все ще тримаючи лівою рукою перед собою тіло вбитого товариша, він розмахнувся і…

І впав обличчям уперед. Ніж глибоко ввійшов у землю перед ним. Зі спини воїна стриміла стріла.

— Тиміш! — Лисий кинувся до пораненого.

Пущена Микитою з близької відстані стріла ввійшла в Тимоша майже по оперення. Крові було дуже багато.

— Потерпи, Тимоше, ми тебе вилікуємо!

— Біжи! Єгору скажи… — Тиміш говорив ледь чутно, в горлі в нього щось булькало, неначе він захлинався. — Матері… матері…

— Мовчи, Тимоше, мовчи. Почекай. Я зараз.

Тиміш схопив його за руку, не відпускаючи.

— Я не хробак…

— Ні, Тимоше, ти — людина…

— Матері… не кажіть про… про…

Він закашлявся, горлом пішла кров, і Тиміш завмер, порожніми очима дивлячись повз Лисого.

— Ми розкажемо, як ти всіх нас урятував, як ти бився з ворогами… Все розкажемо. — Лисий витер сльози, закрив очі воїна, підхопив його арбалет і побіг наздоганяти своїх. Дим у підземеллі вже майже розвіявся.

Вихід на землю

Марічка з Петрусем мали рацію, коли запропонували підняти колоди стелі за допомогою рогача. Лисий це одразу зрозумів, коли побачив попереду яскраве світло, що заливало коридор крізь рваний отвір у стелі. Виворочені колоди стирчали в різні боки. Одна з них валялася на долівці. Хоч би нікого не зачепила, коли падала, подумав хлопець.

— Де Тиміш? — спитав згори Єгор.

— Тиміш не прийде, — після паузи відповів Лисий.

Він тут же перевів розмову на іншу тему.

— Хутчіш нагорніть сюди до мене побільше глиці й сухого хмизу, якщо знайдете!

Всі кинулися виконувати його вказівку, і незабаром на долівці біля нього лежала чимала купа для багаття. Лисий підпалив її і вхопився за рогача, якого тримав Івась. Хлопчик легко витяг його з підземелля.

Було вже надвечір'я, але очі Лисого, що звикли до тьмяних каганців підземелля, почали сльозитися від світла, яке для них було занадто яскравим.

Тут, усередині, ліс не був таким чистим, як уранці на узліссі. І Лисий подумав, що це добрий знак — слід гадати, Микита вимагав, щоб було чисто там, де він міг бачити — біля виходів на поверхню. А це означало, що поблизу жодного виходу немає.

Всі дивилися на Лисого з нетерплячим чеканням. Всі хотіли бігти, але спочатку хотіли знати, що сталося і де Тиміш. Лисий подивився кожному в вічі й зупинив свій погляд на Єгорі.

— Вибач за все, що я наговорив твоєму братові. Він виявився справжньою людиною… Він убив Микиту, врятував мені життя… І вам усім… Перед смертю він просив, щоб ти не казав мамі… про те…