Читать «Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий» онлайн - страница 84

Наступні двері були через десять кроків. Вони не були зачинені, навіть причинені не були. Лисий дуже обережно підкрався до них, зазирнув у щілину. Там була досить велика кімната, освітлена принаймні двома каганцями. В кімнаті було тихо. Він кивнув Івасеві, той широко розчинив двері, Лисий напнув тятиву й ступив усередину.

Це, безперечно, був штаб, про який говорив блідий і переляканий воїн. Троє чоловіків, і серед них довготелесий, сиділи за столом, поклавши на нього голови. Перед ними стояли напівпорожні глиняні чашки. В кутку стояв притулений до стіни рогач баби Яги.

Всі троє покійників мали такі самі добрі ножі, як і їхній ватажок. По одному взяли Василько та Івась, а останній дістався Петрусеві.

В дальній стіні було вікно, затулене плетеними з лози віконницями. Лисий кинувся до них і спробував відчинити. Це виявилося непросто. Віконниці були якось дуже хитромудро замкнені.

— Петрусю, — погукав Лисий.

Той підійшов і довго просто дивився, нічого не чіпаючи.

— Коли відчиниш, скажеш, — кинув Лисий і почав далі обстежувати кімнату.

В кожній стіні були двері. В одному з кутків стояв притулений до стіни великий сувій цупкої тканини.

— Дівчатка, захопіть полотно — може знадобитися, — сказав він.

Більше нічого не знайшов. Нарешті Петрусь погукав його. Лисий повернувся до хлопчика й остовпів. То було не вікно. То була ніша, шафа в стіні. А в ній на кілочках висіло з десяток арбалетів і рівними рядочками навпроти кожного з них лежали колчани, з яких визирали білі букети оперення.

— Хто вміє стріляти з арбалета? — спитав Лисий.

— Я!

— Я!

— Я! — відгукнулися майже всі діти. Тільки троє дівчаток промовчали.

— Озброюйтеся, — сказав Лисий і звернувся до Петруся. — Можеш решту зіпсувати? Але щоб не зразу було помітно.

— Лагодити легше, — відповідально промовив хлопчик. — Але спробую.

— А потім зачини віконниці, як було.

— Гаразд.

— Дівчатка, хто без арбалетів, візьміть рогача. Це не легка ноша, але треба, щоб у хлопців були вільні руки. — Лисий намагався говорити тихо.

Весь цей час Івась непорушно стояв біля дверей, через які вони ввійшли, з арбалетом напоготові й насторожено переводив погляд з одних дверей на другі й на треті. І, як з'ясувалося дуже скоро, він цілковито мав рацію.

Двері навпроти нього зненацька відчинилися, й до кімнати просто вбігло троє чоловіків у такому самому одязі, як і решта. Всі вони були з арбалетами, але незарядженими. Івась навів на них зброю.

— Киньте арбалети, — наказав він.

Лисий почав заряджати арбалет одразу. Але навряд чи встиг би, якби Івась одразу вистрілив. Яка витримка! — подумав Лисий. Втім, слова Івася на воїнів особливого враження не справили.

— Ти що, хлопче! — промовив блідий і переляканий, якого Лисий одразу впізнав. Він говорив, як з дитиною, але з погрозою в голосі. — Ану, поклади іграшку!

І все ж усі троє мали розгублений вигляд. Мабуть, через це Лисий відчував, що не може вистрілити. Це було як з лішаком — він розумів, що мусить їх убити, але просто так убити людину не міг. До того ж заряджених арбалетів було тільки два — у нього й Івася, а ворогів — троє.