Читать «Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий» онлайн - страница 48

На добраніч!

Стара повернулася за кілька хвилин. Просто посеред кімнати вона побачила вже другого хлопця, що лежав на долівці з арбалетом в руці. Її гарненький хлопчик так і спав на печі, в якій майже догоріли дрова.

— Хи-хи-хи-хи! — бабуся була задоволена. — Який хитрий хлопчик!.. Хіба ж хлопчики можуть бути такими хитрими!.. Ні, хлопчики повинні бути не хитрими. Бо тоді я не зможу їх обхитрувати… А я їх обхитрувала!.. Значить, хлопчики не такі й хитрі… Не такі хитрі, як я… Бо я найхитріша обхитрувальниця!.. От яка я Яга! — стара знову захихотіла: — Яка Яга! Хи-хи-хи-хи!

Вона підклала дров у піч і вирішила все ж таки повісити арбалет на стіну. А коли обернулася до нового хлопчика, то й остовпіла. Той стояв на ногах, навівши на неї заряджений арбалет. Найгірше те, що стріла в арбалеті мала чорне жало, на кінчику якого сяяла яскраво-біла цяточка. І вона цілком могла виявитися срібною. Баба Яга так давно не бачила срібної зброї! Вона думала, що вже ніколи її й не побачить. І от — на тобі!

— Ой! — нарешті заговорила вона. — А що це в тебе таке, хлопчику? Чого це в тебе така дивна стріла? З якоюсь цяточкою на кінчику…

— А це в ній, бабусю, срібло, — посміхнувшись, відповів Лисий.

— А ти, онучку, часом не збираєшся стрелити бабусю?.. Хлопчики не повинні стріляти бабусь. Та ще й такі гарненькі хлопчики…

— Збираюся, бабусю. Саме стрельнути й збираюся!

Стара заметушилася. Очі забігали, руки почали м'яти фартук. Вона, без сумніву, була налякана.

— Ні!..

— Так!.. — перебив її Лисий. — А якщо не хочете, щоб я стріляв, то заведіть обидві руки за спину й стійте тихенько.

— А звичайно, заведу!.. — стара заторохтіла запопадливо. — А чого ж не завести руки за спину!.. А це ж навіть приємно — завести руки за спину, коли тебе просить такий гарненький хлопчик!.. Ой! — баба відчула зашморг на зап'ястях і спробувала обернутися.

— Я сказав не ворушитися! — різко вигукнув Лисий.

Стара завмерла й стояла непорушно, поки Івасик міцно зв'язував їй руки.

— Ой, що ж ти робиш! Та хіба ж можна так зі старших знущатися! Та я ж навіть носа почухати не можу. Ой, як свербить ніс! Ой, швидше почухай, бо зараз помру!

Лисий мимоволі відвів убік арбалет і простягнув ліву руку, щоб почухати бабі носа.

І ледве встиг відсмикнути руку, коли баба Яга спробувала вхопити його зубами.

— Ага, — сказав він. — Ану, бабусю, марш на лежанку! Лягти обличчям до стіни й не ворушитися, бо гірше буде.

Не відводячи очей від кінчика стріли, стара позадкувала до лежанки, не перестаючи белькотіти про гарненьких і добреньких хлопчиків, які знають, що старих ображати не можна, а також не можна ображати жінок, а що вже старих жінок, то й взагалі не можна ображати. Лисий не витримав.

— Цитьте, бабо, а то я вже такий злий, що просто не можу розвести пальці. Зараз вони зовсім зігнуться, і стріла вилетить.

Баба замовкла. Лисий показав Івасеві на мигах, що треба зробити, а сам пішов до печі, залив рештками води дрова, поставив на місце велику залізну затулу й глибоко — до упору засунув калгу, щоб тяги в печі не було. Івась тим часом міцно припнув другий кінець мотузки, якою була зв'язана Баба Яга, до ніжок лежанки. Потім Лисий показав Івасеві очима на двері. Той тихенько вийшов з хати.