Читать «Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий» онлайн - страница 143

— Ні, — не погодилася Леля. — Лесик також уміє літати.

— Далеко? — засміявся Інженер. — Він от нещодавно злітав. Пригадую це приземлення.

— Ви хочете сказати, що ступа навмисне посадила його на ту діжку з холодом?!

Лисий пригадав, що справді не він визначав, куди сідати. Ступа не схотіла більше бути в небі й майже упала на землю. І тоді ще щось страшно тріснуло під ними, а він подумав, чи не ступа, бува. І ще він згадав, що коли в тих страшних пісках, де здибав хробака, він викинув мітлу, то потім з'ясувалося, що мітла прилетіла до Лелі.

— Справді, — промовив він. — Тоді в пісках мітла полетіла не до баби Яги, а до тебе…

Леля сіла. Обличчя її мало розгублений і недовірливий вигляд, але відповісти було нічого.

— От бачиш! — Інженер загасив недопалок свічі, бо в хаті вже й так було досить світло.

Ніч минула. Скоро зійде сонце.

Прощання

Вони відсипалися майже цілий день. А потім знову сиділи з Інженером — спершу на ґанку, а потім, як і вчора, за столом. Їм необхідно було стільки всього обговорити!..

Йому було б значно легше, якби Інженер сказав, що людина, яка може їх усіх врятувати, живе в центрі Руїни. Тоді б він знав, що робити. Це було б складне, але зрозуміле завдання.

Тепер його не залишала страшна думка: як він повернеться до села? З якими очима? Що він скаже Інженерові та всім іншим, хто чекає його повернення як єдиного порятунку. Що знайти те, що їх порятує, він не зміг?.. Чи що не схотів? І те, і те — правда. Але це той випадок, коли існує не дві, а три правди. І третя правда полягає в тому, що людям потрібна вода, без якої вони не можуть жити. Якщо прийти й замість дати воду сказати людям, що вони живуть не так, як слід, а от він, походивши по світу, знає, як треба жити…

А найгірше те, що насправді він не знає, як треба жити. Як не треба — знає, а як треба — ні.

Відповідь Інженера нічого особливо не прояснила:

— Якби люди навчилися не робити того, чого не можна робити, — може, це й було б оте життя. Так як треба.

— Ми не можемо бути тими людьми, які врятують світ, — говорив Лисий. — Ми ще діти.

— Кожна людина колись була дитиною, — відповідав Інженер. — І її талант був з нею від самого народження. Його можна розвинути або не розвинути, і він помре. Людина дорослішатиме, набиратиметься досвіду або, як дехто стверджує, мудрості, але таланту знайти вона вже не зможе. Він не відроджується. Розумієш?

Лисий не розумів.

— Що мені сказати людям, коли я повернуся? — прямо запитував Лисий.

— А що б ти сказав їм, якби не було мене й ні з ким порадитися? — відповіддю було запитання.

— Я б сказав їм, що треба викопати криницю. Але я не знаю, в якому місці її треба копати і як це робиться взагалі. Вона повинна бути такою глибокою!

Навіть підземники, які підрили цілий ліс, так глибоко не копали. А як обваляться стіни?

— Оце вже інша річ, це — знання, цим я можу поділитися.

Інженер приніс із кімнати берестяний сувій — той самий, над яким він сидів, коли діти повернулися з Руїни. Він розгорнув кору, й діти побачили на її внутрішньому боці малюнок і пояснення до нього.