Читать «Арсен» онлайн - страница 65
Ірен Роздобудько
Я втупився в пожовтілі аркуші. Й заходився виписувати на чистий аркуш кожне слово, старанно копіюючи літери з алфавіту. Слів вийшло багато — три аркуші. А потім заходився «розшифровувати» кожне слово, пишучи переклад зверху. Перші два слова були такими:
«Mielas süneli!»
Після них стояв знак оклику. Отже, це було звертання. Я поглянув у словник — слова означали таке:
Mielas — «милий», süneli — «синочок».
Тобто це було звертання до сина: «Милий синочку!».
Коли я зрозумів, як треба діяти — робота закипіла! Я захопився. Нічого не чув і не бачив довкола себе.
Кілька разів до кімнати заглядала Айрес. Мовчки ставила переді мною то склянку води, то блюдечко з малиною — і так само тихо зачиняла за собою двері, відганяючи від них молодших дітей. Я лише з вдячністю кивав їй, захоплений своєю роботою.
Таким чином, витративши більше двох годин, я мав перед собою три аркуші з перекладеними словами. Але прочитати їх поки що не намагався. Надто кострубатим виходив текст. У чому справа?
Знайшов в інтернеті статтю про граматику литовської мови — і мені все стало зрозуміло! Виявляється, побудова речення у литовців дуже відрізняється від нашої. Скажімо, те слово, яке б ми написали першим — у них пишеться останнім. У статті прикладом слугувала вивіска салону чоловічої та жіночої одежі. У дослівному перекладі вона звучала так: «Чоловічої та жіночої одежі салон».
Я зрозумів, що на мене чекає чималий шмат роботи. Ох…
Я так втомився, ніби вантажив цеглу!
Не помітив, як надворі завечоріло.
Мені стало незручно — як я міг так довго користуватися чужою технікою? І взагалі, сидіти тут, мов господар! Я зібрав усі свої папери, сховав аркуші в коробку і, похитуючись, вийшов у двір.
Там, як завжди, кипіла робота, мов у мурашнику. Софія Михайлівна доїла корову, молодші діти різали буряки свиням, старші прибирали обійстя. Айрес підмітала. Побачивши мене, всі на мить зупинилися.
Уявляю, який я мав вигляд! Очі червоні, мов у кролика, волосся скуйовджене, на вустах блукає дурнувата посмішка.
— Ну як, зробив те, що потрібно? — запитала Айрес.
Я навіть говорити не міг — лише кивнув у відповідь.
— Ну і молодець, — лагідно промовила Софія Михалівна. — Йди-но сюди, я тобі свіжого молочка наллю. А то в тебе вигляд якийсь нездоровий.
Вона налила молока у великий кухоль. Айрес подала мені його. Я випив, відчуваючи, як повертаються сили.
— Розкажеш потім, що робив?.. — шепнула мені Айрес.
— Тобі — першій! — так само пошепки відповів я і потис їй руку. — Дякую. Ти справжній друг!
І пішов додому. Ноги ледве ворушилися, голова палала.
Ніколи не думав, що розумова праця може бути такою важкою!
Вдома на мене чекав другий етап роботи.
І — ще одна безсонна ніч…
Безсонна ніч,
або Минуле має значення!
…Я навіть не сів вечеряти, незважаючи на умовляння бабусі й діда. Давно помітив: щойно ти починаєш займатися чимось важливим — питання їжі чи сну відпадають самі собою! Мене трусило, мов у лихоманці. Мов я стояв на палубі того омріяного човна з моїх книжок і мав вирушити у таємничу подорож.