Читать «Арсен» онлайн - страница 56

Я стрімголов помчав через село до лану, де жив Чорний. Добіг туди хвилин за сім. До півночі лишалося зовсім мало часу, але біля паркану я нікого не побачив. Жодної живої душі! Отже, Айрес не прийшла. І, мабуть, не прийде.

Можливо, це на краще, подумав я.

Справді — на краще! Я ж це робитиму не для того, щоб похизуватися перед дівчиною.

Я впритул підійшов до паркану. Роззирнувся — де ти, Чорний? У темряві, яку освітлювали лише зірки і тоненький серпик молодого місяця, побачив його спину. Вона виблискувала в місячному світлі, мов спина дельфіна у хвилях моря. Лілова шкіра бика була такою гладкою і лискучою, що мені здалося, ніби на ній відбиваються зірки.

Мов зачарований, стояв я перед парканом. Легкий нічний вітерець дмухав мені в обличчя, а всередині все голосніше бриніла невідома музика!

Чорний стояв посеред витоптаного майданчика незворушно і теж дивився на мене.

Я ще раз оглядівся, чи немає тут сторонніх? Але довкола було тихо. Більше я про це не думав.

Якась сила піднесла мене на паркан, зроблений з міцних дубових дощок. Моя видовжена місячним світлом тінь виросла над загорожею і лягла просто під ноги Чорного. Той роздивлявся її, а потім підвів голову і з-під крутого лоба окинув мене своїм нестерпним поглядом-лезом.

Можу заприсягтися, що в цю мить, коли я стрибнув униз і розпрямився — в мені вже на весь голос лунали всі сурми світу!

Хоча, можливо, то лише хрустіли гілки під ногами. Або… Або просто цокотіли зуби. Не знаю…

Одне слово, я миттю перелетів через паркан і приземлився просто в коло місячного світла — навпроти Чорного.

Кілька секунд ми мірялися поглядами. Чорний здавався мені горою. Його погляд заворожував, ніби він був не звичайним биком, а якоюсь міфічною істотою — нащадком іберійських биків, про яких розповідав нащадок тореадора Василь Петрович.

Пауза тривала. І все голосніше в мені лунали сурми.

Пора, — сказав я собі й скинув сорочку, шелеснув нею перед мордою бика. Чорний перевів погляд на неї, почав наближатися пружним кроком.

Я теж почав наближатися — так, як бачив у кіно. Здавалося, моє тіло напружилося, мов стріла в тятиві. Я переступав з п’ятки на носок, дивуючись, звідки в мене взялася ця постава. Але відчував, що саме в такому напруженні кожного м’яза я не втрачу пильності й рівноваги.

Я ще раз енергійно шелеснув сорочкою. Чорний, загрозливо нахиливши голову, забив по моїй тіні копитом, здіймаючи сріблястий пил.

— Ну, вперед! — тихо наказав я.

І Чорний понісся!

*

За два стрибки він уже стояв на тому місці, де я залишив відбитки своїх ніг. Я ж устиг вивернутися, мов в'юн, і пропустив бичка за кілька сантиметрів від себе. Чорний копнув рогами порожнечу.

Я знову шелеснув сорочкою за його спиною. Бик різко розвернувся. Він був готовий до нової атаки. І знову помчав уперед. Я ледве встиг повернутися до нього боком. Чув його важке й гаряче дихання.

Бик знову проскочив повз мене і завмер. Але було помітно, що він добряче розлютився. Нахиливши голову, він пішов у наступ, уже не зважаючи на шелестіння сорочки — просто побіг на мене.