Читать «Арсен» онлайн - страница 48
Ірен Роздобудько
І Марія попросила дітей залишити її наодинці з Макаром.
Поцілували її Ярема та Нійолє і вийшли.
А коли знову Макар покликав їх до світлиці — Марія вже померла…
Довго сумував Макар за дружиною. Так само, як і Нійолє за своїм Арсеном. Але згодом усе ж зібралися вони на родинну раду, щоб вирішити, як жити далі.
Звісно, Нійолє і слухати не хотіла про одруження з Яремою. Але іншого виходу не вбачалося. Була вона тут чужинкою, без роду і племені. Пропала б…
Одного дня поїхав Макар по селах шукати хоч одного вцілілого священика, щоб одружити дітей. Тоді майже всі церкви були зачинені або зруйновані. Знайшов якогось старенького панотця і привіз на хутір.
Усю ніч невтішно плакала Нійолє. А на ранок одягла чорну сукню, накинула на голову чорне мереживо і вийшла до вінчання. Нічого не сказали на те Макар із Яремою. Лише священик дуже здивувався — що ж це за наречена, яка одяглася, немов удовиця?! Але нічого не сказав.
І вже готовий був розпочинати вінчання, як раптом…
Тут дідусь зробив довжелезну паузу. Ми з Нійолє боялися й дихнути, але не наважилися поквапити діда.
А він сказав таке:
— Бачте, діти, часом у житті буває так, мов у казці, а в казці — як у житті!
Так от…
…Раптом зарипіли двері й до хати увійшов чоловік.
Був він у старій потертій шинелі без погонів, у стоптаних чоботах, обличчя заросло бородою… Ніхто не впізнав його. Лише пес одразу весело закрутився біля його ніг. А Нійолє вигукнула:
— Арсене! — і впала непритомна.
Так, це повернувся додому Арсен.
Горе змінилося на велику радість! Скинула Нійолє чорне вбрання.
Арсен розповів, як поневірявся він на війні і в різних полонах, як мало не загинув. І як, нарешті, зумів повернутися додому.
І почали вони жити по-новому.
Арсенові довелось ховатися на хуторі від цікавих селян, а головне — від нової влади. А щоб якось відкупитися, Макар мусив здати до комуни решту свого майна.
Прийшли злидні, і Ярема почав наполягати, щоб родина вчинила так, як наказувала Марія, — втекла до інших країв. До Канади чи Австралії…
Але на той час в Арсена і Нійолє вже народився син — Микола. Було це наприкінці 1922-го року. Треба було почекати, доки він підросте.
Та й Арсен не дуже хотів тікати з рідної землі. Сподівався, що життя налагодиться. Запекло сперечалися про те брати. Мовчки слухав їх старий Макар, не знаючи, хто з них має рацію.
Але все ж увечері він вирішив піти на те місце, яке йому перед смертю вказала дружина, і викопати глечик із золотом…
— А потім сталося те, про що ви знаєте, — закінчив свою розповідь дідусь. — Якось уночі приніс Макар той глечик до хати. А на ранок знайшли його мертвим. І глечик зник! Одразу ж викликав Ярема представників влади — міліцію. Обшукали вони все обійстя, всі кутки і всі кімнати. Знайшли під ліжком Арсена закривавлений молоток. Як не виправдовувався той — не повірили! Заарештували його. Повезли до міста. І цього разу він справді більше не повернувся…
— А що сталося з Нійолє? — запитав я.
— Горювала вона дуже. Не їла і не спала. Геть знемогла від горя. Переїхала з сином із хутора в село, в колишню свою хату, де щасливо починала жити з Арсеном. Так само, як і раніше, дуже рідко виходила на вулицю. За нею доглядав Ярема. Привозив харчі, бавив малого Миколу. Все село вважало, що поруч із ними мешкає дружина вбивці власного батька. І ненавиділо її. Не витримала цього Нійолє. І… вкоротила собі віку. Пішла взимку до лісу в білій весільній сукні — і не повернулася, замерзла. Після того випадку зник із села і Ярема.