Читать «Арсен» онлайн - страница 22

Цього ранку дівчисько, як завжди, вистрибнуло з вікна своєї спальні просто в мокру від роси траву. Їй конче було необхідно дізнатися, чому замовкли корови. Адже до того всі няньки та гувернантки ходили з головним болем, обв’язавши вуха хустками і позатикавши їх шматочками корпії — так називалася тоді вата.

У вранішній тиші нарешті було чутно, як співають пташки. Усі в маєтку спали міцним сном, адже втомилися за ці ночі суцільного коров’ячого галасу.

Отже, Марія вистрибнула з вікна і попрямувала до стайні.

І що вона там побачила?

Звільнені й щасливі тварини мирно посапували в стійлах. А просто посеред стайні на купі вологого сіна лежав… чортяка!

Він був малий і замурзаний. На щоках — чорні сліди від брудних сліз, пальці рук — розпухлі й скорчені, рот розкритий, дихання гаряче, мов з пекла. Щоправда, чортяці не вистачало хвоста і копит.

Марія обійшла його тричі, вгрузаючи ногами в розмоклу від молока землю. А потім присіла поруч, радіючи можливості поспілкуватися з нечистою силою.

А «нечиста сила» спокійно собі спала.

Минула година, і чортяка несподівано розплющив очі.

І в сонному маренні побачив над собою дивну істоту — в довгій білій сорочці, з розпущеним чорним волоссям, що огортало її стан аж до п’ят. Промені світла, що пробивалися крізь діри в даху, золотим контуром окреслювали всю тендітну постать…

Хлопчик і дівчинка з переляку одночасно перехрестилися. Адже обох учили хреститися, коли побачиш щось дивне і несподіване — тоді мара зникне.

— Ти не ангел? — запитав Макар.

— А ти не чорт? — запитала Марія.

І вони засміялися.

Забігаючи наперед, варто сказати, що так відбулася перша зустріч тих, від кого залежало моє народження майже сто сорок років по тому! Макарові було одинадцять, Марії — дев’ять. Макар був сином кріпака, Марія — панночкою. Звісно, тоді ніхто і уявити не міг, у що виллється їхнє знайомство. Але історія з доїнням корів для родини Макара закінчилася несподівано щасливо. Почувши про такий героїчний і милосердний вчинок хлопця, пан Островершенко розчулився і подарував родині свого рятівника хутір.

З того часу батьки Макара стали заможними. І рік від року почали збільшувати свої статки.

Діти, звісно, більше не зустрічалися. Хоча Макар доволі часто нипав біля панського маєтку і здалеку спостерігав, як бешкетує його випадкова знайома. Відтак же, років за п'ять, пан Островершенко віддав доньку на навчання в столичний пансіон, а сам вирушив до омріяного Парижа.

Зустрілися молоді люди аж за десять років, коли панночка після навчання повернулася до своїх гаїв. На ту пору, нагулявшись у Парижі, повернувся до села і пан. Він привіз нову дружину — француженку.

Треба сказати, що панночка Марія не дуже змінилася. Столичне життя з його балами і нудними кавалерами аж ніяк не вабило її. Певно, в ній нуртувала вільна циганська кров її матері. І тепер, коли Марія подорослішала, це ще більше почало даватися взнаки. Дівчина продовжувала дивувати і батька, і прислугу. Начитавшися Дюма, Жуля Верна, Марка Вовчка, Майна Ріда та Жорж Санд, вона скакала на коні по селу в чоловічому вбранні — в штанах, високих чоботах та шкіряному капелюсі. Як і в дитинстві, вона полюбляла гуляти по лісу на самоті, лише з велетенським чорним хортом. І вміла стріляти з рушниці.