Читать «Кривава осінь в місті Лева» онлайн - страница 72

Господи, ну що їй лізе в голову?!

Людина в чорному кинулась на Ніну вдруге, замахнулася ножем, натужно крекчучи, так, немов піднімала щось важке. Все відбувалося водночас і блискавично, і повільно. Лезо торкнулось шиї, легко, немов пір’їнка, і спочатку було зовсім неболяче. А потім по шкірі потекло щось гаряче. Чорна потвора зраділа, не інакше як ніздрями відчувши цей жаданий теплий запах, пожвавилась і занесла правицю для переможного удару.

Але опустити її не встигла.

Ніна відчула штурхан, звідкілясь ззаду, і поступливо відхитнулася убік, у напрямку, заданому чиєюсь сильною рукою, в кінці шляху вдарившись об паркан. А з чорною фігурою зчепилася кремезна ведмежа постать, і за лічені секунди їй вдалося обеззброїти нападника, скрутити йому руки за спиною та зірвати з обличчя капюшон, який і приховував лице.

Лице рідної матері.

Точніше, фурії, яка начепила на себе її зовнішність; бо жодна справжня матір не змогла б дивитися на свою дитину з такою несамовитою ненавистю, аж до вирячених почервонілих очей. Вона плюнула в безсилій люті, й Ніна не здивувалася б, якби побачила, що плювок наскрізь пропалив тротуарну бруківку.

— То оце твій трахальщик? — неслося з перекошеного рота матусі. — Здоровенна кобелина! Часто він тебе дере? Потіпака, проміняла рідну матір на будинок розпусти! Що, думала, не вистежу, не дізнаюся? Пусти, бидло, дай мені навернути цю курву на шлях істинний!

Остання репліка стосувалася Сокола, котрий, втім, тримав міцно і відпускати не збирався. Він стривожено вглядався в лице Ніни — та намагалася стати на ноги, але ніяк не могла примусити себе відпустити паркан.

— Ти в нормі? Вона тебе поранила?

— Здається, подряпала трішки, — видихнула Ніна і нарешті випросталася. — Пусте. Бувало й гірше.

— Йти можеш?

— Звісно, можу. Хіба не видно?

— Добре, — кивнув Олег. — Тоді збігай до моєї кімнати — там, у першій шухляді письмового столу, лежать наручники. Принеси їх.

— Зараз. — Попри завіряння, ноги тримали погано. Та після кількох п’яних кроків кінцівки потроху знову налилися силою. Вона пошкандибала до будинку, у дверях зіткнувшись із блідою пані Катериною, яка, зачувши крики, вибігла надвір. Жінка ще більше сполохалася, коли помітила кров на шиї Ніни.

— Господи, дитино, що з тобою? Що відбувається?

Що вона могла відповісти? Та й не до цього зараз було. Лише пробубоніла на ходу щось нерозбірливе, вбігла до Олегової кімнати і кинулася до столу. Наручники виявилися там, де він і казав, довго шукати не довелося. Ніна так само поспіхом віднесла їх Олегові, а той швидко заклацнув їх на зап’ястках Олени, за її спиною. Це нарешті привело жінку до тями — принаймні, суцільний потік прокльонів увірвався. Тепер вона просто витріщалася на них усіх по черзі крізь пасма намоклого волосся, що звісилися на очі.