Читать «Цифрова Фортеця» онлайн - страница 2
Дэн Браун
— З літака? — перепитала вона. — А що трапилося? Чому університет...
— Справа не в університеті. Я зателефоную й поясню пізніше. А тепер маю йти — мене вже гукають. Буду на зв’язку. Обіцяю.
— Девіде, стривай! — скрикнула жінка. — Що за...
Та Девід вже вимкнув зв’язок.
Так і не скліпивши очей, Сюзанна Флетчер пролежала в ліжку кілька годин — чекала на дзвінок. Але телефон так і не озвався.
Пізніше того ж дня Сюзанна задумливо сиділа у ванні. Занурившись в пінисту воду, вона намагалася викинути з голови готель «Кам’яна садиба» й «Туманні гори». «Та де ж це він? — подумала вона. — Чому не зателефонував?»
Вода довкола неї поступово перетворилася з гарячої на теплу, а потім стала зовсім холодною. Сюзанна хотіла було вийти з ванни, коли озвався бездротовий телефон. Вона рвучко підвелася, розплескавши воду по підлозі, і схопила слухавку, яку залишила на раковині.
— Девіде, ти?
— Ні, це Стретмор, — відповів голос.
Сюзанна похнюпилася.
— А, зрозуміло. — Вона не змогла приховати свого розчарування. — Доброго дня, командире.
— Сподівалися на когось молодшого? — хихикнув голос.
— Ні, сер, — знітилася Сюзанна. — Річ не в тім, що...
— Річ саме в тім. — Він розсміявся. — Девід Бекер — добрий чолов’яга. Тримайтеся за нього.
— Дякую, сер.
У голосі шефа бриніли суворі нотки.
— Сюзанно, я телефоную вам тому, що ви мені потрібні тут. Негайно.
Жінка спробувала зосередитися.
— Але ж сьогодні субота, сер. Зазвичай ми в суботу...
— Знаю, — спокійно перервав її він. — Але виникла критична ситуація.
Сюзанна напружилася. «Критична ситуація?» Їй іще ніколи не доводилося чути таких слів із вуст командира Стретмора. «Критична ситуація?» У шифрувальному відділі? Вона навіть уявити собі таке не могла.
— Т-т-так, сер, — відповіла вона й на мить замовкла. — Я приїду якомога скоріше.
— Прошу не затримуватися, — сказав Стретмор і поклав слухавку.
«Було погано, а стало іще гірше», — подумала Сюзанна, спускаючись униз.
Невдовзі вона дізнається, що трапилося.
РОЗДІЛ 2
А Девід Бекер із висоти тридцяти тисяч футів із нещасним виглядом розглядав гладеньку поверхню океану крізь маленьке овальне віконце літачка «Лірджет-60». Вести телефонні розмови на борту літака заборонили, тож він не мав жодної можливості зателефонувати Сюзанні.
«Що я тут, у біса, роблю?» — невдоволено пробурчав він собі під ніс. Та відповідь була напрочуд простою — є люди, котрим просто не можна відмовити.
— Містере Бекер, — затріскотів гучномовець. — За півгодини прибуваємо.
Бекер похмуро кивнув незнайомому голосу. «Чудово». Запнувши шторку віконця, він спробував заснути. Та ніяк не міг відігнати думки про Сюзанну.
РОЗДІЛ 3
Сюзаннин «вольво» зупинився біля високого сітчастого паркану з колючого дроту. Молодий охоронець підійшов до авто й поклав руку на дах.
— Ваше посвідчення, будь ласка.
Жінка подала свою картку й приготувалася до звичної процедури перевірки, яка тривала півхвилини. Охоронець вставив її картку в комп’ютеризований сканер. А потім нарешті перевів погляд із пристрою на неї.
— Дякую, міс Флетчер. — Він зробив ледь помітний жест, і ворота розчинилися.