Читать «Точка Обману» онлайн - страница 2

«До ста кілогерців? — розгублено подумав Брофі. — Але ж на такій низькій частоті взагалі не можна щось прийняти. Може, трапився нещасний випадок?»

Другий чоловік націлив гвинтівку на голову геолога.

— Нам нема коли пояснювати. Робіть, що вам сказали.

Брофі тремтячими пальцями налаштував потрібну частоту передачі.

Перший незнайомець подав йому картку з кількома надрукованими на ній рядками.

— А тепер — передайте ось це повідомлення. Не зволікайте.

Геолог поглянув на картку.

— Не розумію. Ця інформація хибна. Я не...

Другий незнайомець міцно притиснув дуло гвинтівки до скроні науковця. І Брофі тремтячим голосом передав химерне повідомлення.

— Чудово, — прокоментував перший незнайомець. — А тепер залазьте разом із вашими собаками до вертушки.

Під дулом гвинтівки Брофі загнав своїх лайок та сани по відкидному трапу до вантажного відсіку гелікоптера. Щойно вони вмостилися, машина злетіла і взяла курс на захід.

— Хто ви, в біса, такі? — сердито спитав Брофі, рясно потіючи під своєю курткою. — І що означає це послання?!

Чоловіки промовчали.

Вертоліт набрав висоту, й у відчинені двері увірвався вітер. Чотири лайки, і досі запряжені в сани, перелякано заскавуліли.

— Ви хоч двері зачиніть! Ви що — не бачите, що собакам страшно?! — розлючено вигукнув Брофі.

Чоловіки нічого не відповіли.

Піднявшись на висоту чотири тисячі футів, гелікоптер різко накренився над низкою крижаних розщелин та тріщин, що простягнулися внизу. Раптом чоловіки підвелися. Вони мовчки вхопилися за сани з важучою поклажею і виштовхнули їх крізь розчинені двері. З жахом дивився Брофі, як марно дряпалися лайки, намагаючись втримати величезну вагу. Мить — і тварини, завиваючи, полетіли вниз, витягнуті з гелікоптера непереборною силою.

На той момент, коли чоловіки схопили Брофі, він уже встиг скочити на ноги і закричати. Незнайомці потягли його до дверей. Похоловши від страху, він вимахував кулаками, намагаючись відбитися від дужих рук, що виштовхували його назовні.

Але марно. Через кілька секунд він уже летів назустріч розщелинам, що розкрили свої смертельні обійми.

1

Предметом гордощів ресторану «Тулос», розташованого біля Капітолійського пагорба, є політично некоректне меню — телятина та карпачо з конини. Іронія полягає в тому, що саме через це меню в «Тулосі» полюбляють снідати великі цабе вашингтонської політики. Того ранку в «Тулосі» теж було людно і шумно — там звучала какофонія з брязкоту столового срібла, гудіння автоматів для приготування кави еспресо та балачок по стільникових телефонах.

Тієї миті, коли старший офіціант — як і завжди вранці — вже збирався був крадькома сьорбнути ковточок «Кривавої Мері», до ресторану увійшла жінка. Він обернувся до неї з добре натренованою посмішкою.

— Доброго ранку, — сказав офіціант. — Що ви хотіли?

Жінка була приваблива, років тридцяти п’яти, вдягнена в сірі фланелеві брюки, консервативні туфлі на низьких підборах та кремову блузку «Лора Ешлі». Трималася вона прямо, трохи випнувши підборіддя. Не пихато й самовпевнено, а просто впевнено, демонструючи внутрішню силу. Світло-брунатне волосся було підстрижене в найпопулярнішому у Вашингтоні стилі, який називався «телеведуча», — пухнасті «пера», завиті на плечах усередину: достатньо довгі, щоб мати сексуальний вигляд, але й достатньо короткі, щоб нагадувати вам про те, що співрозмовниця може виявитися розумнішою за вас.