Читать «Твори: оповідання, романи, листи, щоденники» онлайн - страница 5

Жінок у житті Кафки було зовсім небагато, легко на пальцях порахувати: три-чотири випадкові зв’язки, вже згадувана Феліція Бауер, Ґрета Блох, Юлія Вохрицек, Мілена Єсенська й, нарешті, Дора Дімант (або Діамант) — супутниця останніх місяців Кафкового життя. З кожною (за винятком лише Ґрети) Кафка мав намір взяти шлюб (з Феліцією навіть двічі), і якщо з Дорою до заручин не дійшло, то тільки тому, що її батько, правовірний східноєвропейський єврей, звернувся за порадою до рабина, а той без вагань прорік: «Ні!» Судячи з усього, Кафка був натурою пристрасною, і — як свідчить Макс Брод — «жінки завжди до нього горнулися». А проте в його щоденнику є такий запис: «Коїтус — як покарання за щастя бути разом. Жити по змозі аскетично, аскетичніше, ніж неодружений, — це єдина можливість для мене зносити шлюб». Хіба з цього не випливає, що шлюб (а відтак і жінка) для Кафки щось зовсім інакше, ніж для інших людей, — не тільки щось більше, а й взагалі таке, що тяжіє до «ідеальних», ледь не релігійних сфер, щось на зразок неухильної для виконання обітниці. Він писав батькові: «Одружитися, створити сім’ю, прийняти всіх дітей, яким даси життя, зберегти їх у цьому непевному світі і навіть ще трохи й провести їх у ньому, — це, на моє переконання, найбільше, чого може досягти людина». Але в «Листі до батька» звучить і таке: «Я зовсім не передбачав, чи можливий шлюб і що він означатиме для мене, — це найбільше жахіття мого життя зринуло на мене майже зовсім несподівано».

Слід гадати, спочатку ним рухало бажання емансипуватися від батька, позбутись його влади, стати незалежним. Але — так уже Кафка був влаштований — на це трохи прагматичне бажання одразу наклалися й прагнення «ідеальні», «релігійні». Й тоді сталося непередбачуване: обов'язок людський (або краще сказати «гуманістичний»?) зіткнувся з обов’язком письменницьким. Суміститися одне з одним рішуче не бажало.

Суперечність між творчістю й службою — ось ще одна невирішена проблема, буцімто навмисне Кафкою вигадана, так вона ускладнювала йому життя.

Здавалося б, усе ясно: він обрав професію і знайшов місце роботи, яке його мінімально обтяжувало, бо письменник, «якщо хоче уникнути божевілля, взагалі не має права віддалятися од письмового столу». І коли батько вимагав його участі в справах родинної фабрики, це кидало Кафку в такий розпач, що йому спадало на думку самогубство.

Але ясності нема: щоденна шестигодинна служба — перешкода незрівнянно більша, ніж періодичні відвідини фабрики. Тим не менше Кафка одного разу заперечив Феліції, що навряд чи коли зможе залишити службу. Зрозуміло, служба давала йому деяку — принаймні фінансову — незалежність од батька. Але цим ніяк не пояснюється, чому, тяжко занедужавши, Кафка погодився на відпустку з половинним окладом, але на пенсію, що забезпечила б його не гірше, виходити не хотів. Очевидно, ще щось утримувало його в конторі.