Читать «Акванавти, або Золота жила» онлайн - страница 31

— Щось загубили?

— Де?

— Ну, там, де плiт.

— Та нi, — вiдмахнувся Микита Єгорович.

— А чого ж ви там ковбасилися?

— Дiду! — весело вигукнув Микита Єгорович. — Будете все знати, то борода… — подивився й махнув рукою. — Вам однiєї вистачить… Купалися ми там з Володею. А чого це вас так цiкавить?

— Дивно. Всi купаються на пляжi, а ви барложитесь у муляцi.

— Дивно? — зиркнув у глибокi очi старого Микита Єгорович. — А менi дивно iнше. Хто в озеро накидав гiлок колючої акацiї? Адже її на березi нема. Хтось же наносив з лiсосмуги. Наносив тодi, коли тут на дачах вже нiкого не було…

— Дивись, он у хлопця кров з ноги, — кивнув сторож на Володю. — Залийте гасом, щоб не загноїлася… — а сам пiшов у сторожку й почав складати в торбу якiсь пожитки. На нього вже не звертали уваги.

Щоб не тягти час, Сорокалiт наказав командi напнути трос так, як вiн i був, а сам поїхав за трактором. Можна було б i лебiдкою, та незручно, нi до чого її крiпити. I потiм, дiставши, треба буде його транспортувати кудись. Та й вiдкрити — теж проблема. Микита Єгорович перш за все завернув додому i доповiв старому, що сейф знайшли. Так, як i казав дiд, — недалеко вiд берега. Хто накидав туди колючих гiлок, дiд не знає i ключiв вiд сейфа в нього нема. Вiн же був лише їздовим.

Як не ламав голову Микита Єгорович, виходу не знаходив. Доведеться все робити прилюдно, iнакше можна влипнути в серйозну халепу. Трактор був зайнятий на городництвi. Звiльниться лише увечерi. Тодi й приїде на озеро. Микита Єгорович повернувся сам. А тут нова сенсацiя. Виявляється, що стовп чи пеньок, до якого крiпився один кiнець троса, хтось пiдпиляв. I знову, постало питання: хто?

— Хто? — запитав уголос Микита Єгорович.

— Та це наш бородань, — упевнено заявив Боцман.

— Звiдки в тебе така пiдозра?

— Це не пiдозра. Вiн ранiше потихеньку нам шкодив. I гiлля — його робота! I тут… — Боцман вказав пальцем на слiди гумових чобiт, де пiдошва мала «сосонку». — Це ж його чоботи! Ми спецiально не топтали слiдiв на сирому бiля пенька.

— Вiн тут зараз? — насторожено запитав Микита Єгорович.

— Спить у холодку за штабом.

— Пiшли! Зараз все з'ясуємо! — мовив Микита Єгорович, рiшуче крокуючи берегом.

Пiд наметом, де любив вiдпочивати у спеку старий, його не було. Не було його i в сторожцi. Зникли всi його речi, одяг, що висiв на стiнi, Микита Єгорович побачив у кутку гумовi чоботи, пiдiйшов, пiдняв, повернув пiдошвою — «сосонка».

Що все це означає? Якщо вiн знав про сейф, то чому не зробив спроби дiстати його? Задля чого закидав те мiсце колючими гiлками? Не мав змоги дiстати? Скiльки завгодно. Взимку тут нiкого… Хоча! Озеро охороняється круглий рiк. Мабуть, вiн чекав. Дочекався, а тут ми… Не дiйшовши висновку, Микита Єгорович спрямував свої роздуми в iнший бiк: як зберегти скарб? Зараз прийде трактор, накинемо петлю троса, витягнемо на берег, а далi?..