Читать «Акванавти, або Золота жила» онлайн - страница 27

Зробили по краю плота ще й бильця. Поставили тринiг над двигуном, а в ньому повiсили електричну лампочку. Кабель тягнеться з берега вiд стовпа. Все враховано, все вирахувано. У воронку залита вода, шланг опущено в озеро, але не до дна. Повен бак бензину. Шнур на пусковому шкiву. Микита Єгорович глипнув на голову колгоспу, що все ще стояв на березi, голосно мовив:

— Боже поможи! — i рвонув на себе заводний ремiнь.

Все вже перевiрене й вивiрене. Двигун запрацював з пiвоберта, загомонiв, задимiв спочатку, а потiм присмирнiв у розмiреному робочому ритмi. Пожежна «кишка», що широкою стрiчкою лежала на поплавцях вiд плота до берега, поступово стала округлятись. Вода просочувалася в отвори й дiрочки, над шлангом пiдiймалися невисокi фонтанчики, утворюючи на вечiрньому сонцi невеличкi, iграшковi веселки.

На березi вода зi шланга витiкала в бур'ян. Хлоп'яки обступили калюжу. Вода спочатку була чиста, та вже через секунду, другу, третю пiшла каламутна, а далi з мулякою.

— Ура-а! — зарепетував першим Василько й на манiр буровикiв, що радiють першому фонтану нафти на новiй буровiй (як це показують по телевiзору), почав набирати в пригорщу каламутної води й хлюпати собi в обличчя. Заодно хлюпнув i Каринцi, що зовсiм цього не чекала. На лицi майже нiчого не залишилося, зате бiле платтячко стало рябим.

Згодом потекла рiдина схожа на мазут.

I розпочалася робота. Звичайна, повсякденна, у двi змiни, бо Микита Єгорович, прочергувавши другу половину ночi, не мiг сидiти за кермом свого горбоконика. А сидiти треба було, оскiльки вiн сам був i за начальника, i за постачальника.

Добутий матерiал висихав, трiскався, але дуже легко кришився, перетворюючись на сажу. Щоб встановити його риночну, так би мовити, цiну, Микита Єгорович, узгодивши це з головою колгоспу, вивiсив щит, де пропонував дачникам купувати надзвичайно якiсне добриво.

Мiсцевi селяни, що проїздили цим шляхом понад озером, теж читали написане, але купувати не поспiшали. По-перше, у них городи внизу, це у дачникiв на пiсках, а по-друге, вони ще не знали, що воно.

Першу машину купив за сто карбованцiв сивоголовий iнтелiгент. Микита Єгорович зрозумiв, що прогресом рухає мозок. Чоловiк розумової працi, мабуть, читав журнали чи чув по телебаченню i взяв до уваги вiдкриття. Простий дядько на таке на наважиться, скаже, ще бог його знає, яке воно, а грошi чортячi! Вiн не розумiє, що для посiву не варто шкодувати нiчого, оскiльки прислiв'я твердить: що посiєш, те й пожнеш. Чим бiльше вкладаєш у майбутнiй врожай, тим бiльше одержиш.

Микитi Єгоровичу пригодилося десь вичитане, що на Сахалiнi, де за царизму жили висланi, дозволялося будь-кому брати собi землю й займатися господарством. В такому разi знiмалася охорона. Брали землю не лише селяни, а й люди iншого стану. Як не дивно, а врожаї у iнтелiгентiв були вищi, нiж у безграмотних селян. Людина, що живе i дiє навпомацки, не може вiдiрватися вiд засвоєного досвiду, вона змушена бути консервативною.