Читать «Акванавти, або Золота жила» онлайн - страница 24

Оскiльки Микита Єгорович говорив у не зовсiм серйозному тонi, то й голова все те сприймав вiдповiдно. Все це розмови, а розмовами наша дiйснiсть вже починає захлинатися. Кажуть, спочатку було слово. А в нас i спочатку, й потiм, i завтра все слова, слова i слова. А слова, як грошi, незабезпеченi товаром. Чим їх бiльше, тим менша їх вага, тим менше їм вiри. А зрештою вони починають викликати вiдразу. Мабуть, дiйде до того, що всi заклики, лозунги, обiцянки буде заборонено, як сигнали автомобiлiв на вулицi. Про це думав Анатолiй Iларiонович, споглядаючи молодика, що стояв посеред кабiнету й теревенив про щось, допомагаючи собi жестами.

— Так що ви скажете на це? — запитав Микита Єгорович, здивований глибокодумним мовчанням голови.

— На що?

— Ну, я пропоную свої послуги. В мене є люди, є плiт, є озеро, в якому сапропелю вистачить на всi вашi поля. Ви менi даєте в оренду один трактор з причепом, двигун з насосом, навантажувач i ще деякi дрiбницi. Сапропель я буду продавати вам по божеськiй цiнi, а зароблене пополам. Чого ж ви мовчите?

— Думаю.

— Не пiдходять умови?

— Нi, не влаштовує назва.

— Яка? — здивувався Микита Єгорович.

— Са-про-пель? — проказав по складах i знизав плечима.

— А при чому тут назва?

— Е, що не кажи, все починається з назви. Он у нас сусiднiй колгосп називається «Друга п'ятирiчка». I що ти думаєш, у них врожаї й зараз на рiвнi часiв другої п'ятирiчки! Вони все ще борються за стопудовий врожай. А ми на низових масивах маємо вже по чотириста!

— Так з допомогою сапропелю ви матимете такий врожай на всiх полях! Дивiться, думайте, тiльки не довго, а то…

— А то що буде? — мружив око голова.

— Я обiйдусь i без вас!

— А озеро? За оренду озера все одно доведеться платити менi проценти.

— Коли вже на те пiшло, а воно, як бачу, таки пiшло, то озеро державне. Як i вся земля вашого колгоспу. Ви ото декому роздали землю в оренду, а це ж порушення закону! Колгосп не має права вiддавати землю в оренду. Вiн сам орендатор у держави. А про озеро й згадувати не слiд.

— Якщо ти так ставиш питання, я тобi доведу, що озеро колгоспне, — натис на кнопку в столi, i до кабiнету заглянула сивоголова жiнка. — Оксано Петрiвно, де карта наших угiдь?

— План? — перепитала жiнка.

— Ну, план.

— Здаюсь! — пiдняв руки Микита Єгорович. — Озеро ваше. В такому разi вам доведеться платити за те, що я його вам очищу й пiдготую для розведення риби. Ви менi заплатите за роботу, а дачники платитимуть по сто карбованцiв за машину сапропелю. Отож матиму подвiйну вигоду.

— Слухай, чоловiче, ти молодий та раннiй. В мене нема юриста. Не хочеш на цю посаду? Зарплата хороша, харчi виписуватиму з комори.

— Спасибi за довiр'я, Анатолiю Iларiоновичу, але в мене руки сверблять до роботи. Тим бiльше, що мене чекає бригада.

Голова подумав-подумав та й зрештою погодився на виставленi умови, бо справа перспективна. Микита Єгорович повертався до своєї юної бригади в доброму настрої.

6. Попереду море

Третiй день Микита Єгорович гасав на своєму горбоконику, дiстаючи в колгоспi все потрiбне для нового агрегату, писав заяви, виписував накладнi й залишав розписки.