Читать «Акванавти, або Золота жила» онлайн - страница 21

— Вiра! — подав команду Боцман, i Костя поклацав рукояткою лебiдки.

Батискаф вiдiрвався вiд дощок i завис у повiтрi на ролику, через який проходив трос. Двоє хлопцiв стали з обох бокiв батискафа й вiдвели вiд краю плота.

— Майна! — прозвучав голос Боцмана.

Затрiщала вiдкинута собачка запобiжника, бочка чмокнула об воду й тихо стала занурюватися. Раптом ще недавно натягнутий струною трос одiрвався вiд лебiдки й полетiв у воду слiдом за батискафом. На якусь мить всi закам'янiли. Нiхто не чекав такого, адже трос надiйно закрiплено за валик лебiдки. Кинулися туди, аж з валика хтось витяг шплiнт, який тримав петлю троса. Оце була друга капость, i бiльш страшна, нiж перша. Не довго думаючи, Боцман скинув картуза, а тодi сорочку й штани й шубовснув у воду. Пiрнув на глибину за тросом. Володя вхопив кiнець шланга й запитав:

— Васильку, як ти там? Не забився?

— Гу-гу-гу! — почулося у вiдповiдь.

— Спокiйно! Не кричи, кажи тихо, як ти там?

— Сиджу! — почулося весело, адже вiн гадки не мав, що сидить на днi по-справжньому, без надiйного зв'язку з плотом — Темно! Нiчого не видно, сама муляка!

На третiй раз Боцман випiрнув з кiнцем троса. Як виявилося, тут не глибоко, але на днi за сотнi лiт зiбралося чимало муляки.

Трос прив'язали до валика й почали накручувати. Боцман стояв поряд з лебiдкою i приказував, пересилюючи тяжке дихання:

— Я ж казав, що баласт треба було чiпляти зверху, а не кидати всередину батискафа! Були б мiшки з пiском на гаках зверху, я скинув би, i батискаф сам виплив би на поверхню!

— Догори дном! — уточнив Володя. — А в ньому ж людина!

Одне слово, батискаф уже був на плоту, i всi побачили у вiконце прилiпленого з середини до скла носа. Василько почувався прекрасно. Це був єдиний чоловiк, який нiчого не знав про пригоду з тросом i який у першу чергу мiг постраждати вiд цього, якби не завзятiсть Боцмана та й усiєї команди. Не встигли вiдгвинтити баранцi й випустити на волю першого у цих краях акванавта, як почули свист.

На березi стояв облуплений «Запорожець», а його власник сварився кулаком. Вiн бачив метушню на плоту, бачив, як витягали батискаф. Рухи якiсь поспiшнi, знервованi. Микита Єгорович подумав, що хлоп'яки наважилися на самовольство й натворили шкоди. Та Василько, який вискочив з бочки, як той дух iз пляшки, заспокоїв його. Бiди не трапилося.

Пiсля доброго прочухана своїм пiдлеглим Сорокалiт залякав їх тим, що кине цю затiю, якщо в командi не буде належної дисциплiни. Пiдписку вiн з кожного не брав, але нагородив поглядом таким, вiд якого очi самi опускалися долу.

Та не це головне.

Власна дисциплiна пiддається контролю, а що робити з отим шкiдником, який заважає роботi, який псує пристрiй i намагається перешкодити грандiозному задумовi? Хто вiн i чому це робить? Може, й справдi рибалки, що сидять то тут, то там пiд кущами на березi, де нема очерету? Але ж їм це не заважає.

Проведена спроба примусила Микиту Єгоровича замислитись. Справдi, що можна бачити з вiконця батискафа, коли на днi метрової товщини муляка? Звичайно, плiт може перемiщатись. Але й навпомацки складно щось знайти. Треба придумати щось надiйнiше. А тим часом встановити засаду й спiймати того, хто намагається завадити роботi.