Читать «Кобзар 2000. Soft» онлайн - страница 14
Брати Капранови
- Давай заночуємо в селі, - раптом запропонувала Ліка, припалюючи нову цигарку.
Я був згоден на все.
- В якому?
- У будь-якому. Я хочу в просте ліжко, під рушники, під ікону, розумієш? Я хочу в сіно.
- Під ікону, - гмикнув я. Баби - вони баби і є. Як це можна одночасно хотіти в ліжко і в сіно? От я, наприклад, хочу додому. І все.
Але у першому ж селі, що трапилось на дорозі, я пригальмував.
- Добрі люди, не скажете, де тут у вас можна заночувати? - гукнув я двом постатям, що стійко мокли на автобусній зупинці.
- Га? - відгукнулася одна з них чоловічим голосом, а друга спитала:
- Закурити не буде?
Я видобув з кишені почату пачку “Космосу” і кинув у пітьму. Там впіймали, не подякували, але порадили:
- У фізика спитайте. За клубом третя хата.
Я теж не подякував, здається, навіть не вилаявся. Просто хряснув дверцятами і натиснув на газ. Ліка запалила нову цигарку. В машині вже сміливо можна було вішати колінвал.
Третя хата за клубом світилася вогниками вікон. Фізик там хазяїн, чи хімік - аби ночувати пустив.
- Агов! Є хто живий?
Сіра мжичка на вулиці дратувала мене не менш ніж дим у салоні. Собака у дворі не забрехав - або його не було, або це був лінивий собака. Рипнули двері. Хтось з’явився на ґанку.
- Добрий чоловіче, не пустите переночувати?
- Я? - перепитали з пітьми. Ідіотське питання, чи не так?
- Ми б хотіли трохи відпочити, бо пізно вже і дощ! - гукнув я.
Той, на ґанку замислився.
- А чом до мене? - спитав він.
- Нам сказали, - пояснив я. - Порадили на зупинці. Ми заплатимо.
Здається, останній аргумент його переконав.
- Скільки вас?
- Двоє.
Він щось бовкнув і зник у хаті. Чи то була згода, я не присягнуся, але нітитись не годилося. Я витяг з машини Ліку та сумку. Зараз будуть і рушники, і ікона.
- Можна? - я прочинив двері і зупинився, заглядаючи до кімнати.
Хазяїн стояв біля вікна. Це був досить молодий, за тридцять, чолов’яга з невеликою, на професорський лад борідкою, що дуже кон-трастувала зо всім його виглядом - з сірою куфайкою, незграбними штанами та битими чоботами, з виразом його обличчя - похмуро-селянським, без жодної живої іскорки в очах.
- Ви з міста? - спитав він.
- Ага, - підтвердив я і пройшов уперед, ведучи за собою Ліку. Хазяїн ковзнув по ній байдужим поглядом. Більш він не сказав жодного слова. Мовчки провів нас до кімнати з ліжком, дійсно з рушниками та іконою в кутку, мовчки приніс білизну. Ми здивовано стояли, не знаючи, що робити, а хазяїн так само мовчки вийшов з кімнати, зачинивши за собою двері.
- Тю-у, - сказала Ліка, покрутивши пальцем біля скроні. - Він з якимось прибабахом. Може, він не фізик, а шизик? Її жарт не здався мені дуже вдалим, хоча поведінка хазяїна справді здавалася дивною. Ліка заходилась розбирати речі, витягла банки з пивом, витягла рушники.
- Цікаво, в нього можна десь помитися?
- Сама спитай, - знизав я плечима. - І спитаю, - вона взяла рушника і вийшла услід за хазяїном. Я лишився у кімнаті сам.