Читать «Джури-характерники» онлайн - страница 74

— Теж ні. Живий твій Саїд, не бійся.

— Живий? — вражено перепитав Грицик. — То на якого біса ми все це… — він тицьнув рукою на схід, — затіяли?

— А от на якого, — Швайка помахав згортком перед Грициковим носом. — Оцій цидулці немає ціни!

— Що це?

— Лист Менглі-Гірея…

— Та невже? — радісно стрепенувся Грицик. — Це той, у якому кримський хан пише, що хотів би мати більше ясиру?

— Еге ж.

— Сила! І все ж я не розумію, чому ти лишив того Саїда живим, — не відступав Грицик.

Швайка з докором зітхнув.

— Допустімо, я зробив би так, як тобі хочеться, — сказав він. — Що тоді було б, га?

— Одним негідником стало б менше, та й годі.

— Не кажи, — заперечив Швайка. — Це для нас він негідник. А для своїх після такого він став би героєм, мучеником, якого забили якісь Швайчині зарізяки. А далі вони зібралися б у ватагу і подалися за Сулу — мститися за свого героя. А тепер — Саїд хоч і живий, проте сів у таку калюжу, що навряд чи з неї колись і вилізе. А за таких ніхто не захоче мститися.

Грицик уперто пересмикнув плечем. Схоже, Пилипові слова його не переконали.

— То що ж він зараз робить? — запитав він Швайку. — Ліг собі та й спить?

Швайка засміявся.

— О, зараз йому не до сну! Зараз він думає, як йому виправдатись перед самим Менглі-Гіреєм за таку роззявкуватість. А ще, мабуть, розшукує тих, хто сеї ночі пропустив до нього Швайку. Себто мене. А тепер, друже, якщо ти відпочив, гукай добрих хлопців та бери оцю ось цидулу і махом вези її до переяславського старости. І пам’ятай — головою за неї відповідаєш!

— Можна, я поїду з ним? — виступив наперед Хасан. — Найкоротша дорога звідси — через наш улус. А там мене кожен знає.

Якусь мить Швайка пильно вдивлявся Хасанові в очі. Тоді кивнув головою.

— Може, так навіть і краще, — схвалив він. — Але це ще не все…

Він витяг з череса якусь блискучу річ і простяг її Грицикові.

— Візьми, це пайцза самого Саїда-мурзи. З такою і найлютіший з Саїдових розбишак тебе й пальцем не зачепить.

— А ви як? — поцікавився Грицик, ставлячи ногу у стремено.

— А ми тут ще трохи побудемо. На той випадок, як Саїд-мурза все ж насмілиться погнатися за нами.

Коли Грицик з товаришами зникли вдалині, Швайка повернувся до товариства і сказав:

— Ну, хлопці, гра закінчилася. Тепер на нас чекає нелегке діло.

Розбишацькі ватаги заворушилися ще вдосвіта. Вогнів не розводили. Нашвидкуруч перехопили що в кого було і почали вилаштовуватися у сотні й тисячі. Приглушеними голосами лаялися десятники, пронизливо іржали коні. Нарешті, розділена на чіткі квадрати, орда застигла перед шатром Саїда-мурзи.

Проте той не виходив.

«Мабуть, проспав», — подумав не один кайсак, дивлячись на вартових, що непорушно завмерли перед входом.

Тяглися довгі хвилини. То тут, то там почав здійматися невдоволений гул. Зрештою кілька отаманів, збившись для хоробрості докупи, подалися до шатра.

Як не дивно, вартові біля входу їх не зупиняли. Вони спали навстоячки, злегка похитуючись, наче під поривами вітру. Отамани постояли перед входом, про щось перемовилися, а тоді найсміливіший з них ковзнув до шатра. За ним вервечкою подалося ще четверо.