Читать «Джури-характерники» онлайн - страница 62

А що, як Заремба не злякається до безтями? Вдати, ніби вони відбили його в татарських розбишак і вже потому ставити йому свої вимоги? Чи доставити до Кафи, через своїх знайомих перепродати пана, як худобину — і нехай самі татари роблять з ним, що хочуть? Що ж, він на таке заслужив… Втім, усе має вирішитися при його особистій зустрічі з Зарембою.

Що далі в степ, то більша спека. Швайка витер чоло. Вони вже давно обійшли улюблені місця прикордонної сторожі і тепер можна було їхати майже не криючись. А надто, коли вся його ватага не лише одяглася в татарське, а й могла розмовляти татарською не згірше від самих татарів.

Наразі віддалік, по праву руку, випірнула з трав Барвінкова голова. Вовк давав знати, що натрапив на потрібний слід.

— Лишайтеся тут, — звелів Швайка товариству і подався за Барвінком.

Рашит випасав овець за Широкою могилою. За останні роки його отари збільшилися чи не вдвоє. Швайка постарався, щоб його названий брат ні в чому не поступався найбагатшим людям аулу.

Рашит сидів на древній могилі під деревом і пив кумис. Вгледівши гостя, по-молодечому збіг донизу і на мить припав Швайці до грудей. Тоді засоромлено всміхнувся, бо й сам не сподівався від себе такої ніжності.

— Добре, що приїхав, хлопчику, — сказав він. — Бо ми вже й хвилюватися почали. Давно тебе не бачили.

— Та що зі мною може статися? — відказав Швайка, відчуваючи, як і його обличчя розпливається в широкій посмішці. — Як там Ринат, як мама?

— Слава Аллаху, добре. Тільки мама останнім часом трохи здала. Що поробиш — літа… І Воронівку почала згадувати мало не щодня…

Рашит простяг гостеві бурдюк з холодним шипучим кумисом і Швайка надовго припав до нього. Напившись, глибоко зітхнув.

— Кажуть, ніби кайсаків стало набагато більше, — не то запитав, не то ствердив Рашит.

— Так, брате. З-за Волги дуже багато лихого народу прийшло. Проте нічого, якось даємо собі раду… А як там мої хлопці?

З Рашитового обличчя зійшла посмішка. Він відвів очі убік.

— Вони чомусь ще не прибули, Пилипе. Немає їх.

Швайці забило дух.

— Кепські справи… — нарешті вичавив він із себе. — Може, про них хоч хтось чув?

Рашит заперечно похитав головою.

— Ні, брате. Я послав Рината з Юсуфом. Але й вони не принесли нічого втішного. Боюся, що хлопців твоїх захопили лихі люди. Я чув, що зараз Саїд-мурза саме збирає таких…

Швайка відчув, як тілом забігали холодні мурашки.

У КАЙСАЦЬКИХ ПАЗУРАХ

Ще ніколи їх так не шмагали. Нагаї майже безперервно свистіли над їхніми головами. Особливо діставалося Грицикові. Надто вже упав він у очі худому, мов скіпка, низенькому татаринові. Навіть на коні той був не набагато вищий за Грицика.

— Чого це він до тебе присікався? — запитав Хасан, що біг позаду Грицика.

— Думаю, йому не подобається моя посмішка, — відказав Грицик.