Читать «Джури-характерники» онлайн - страница 117

— Слухайте, хлопці, — почав він. — То ви й справді поженете мене до Криму?

— А куди ж іще? — реготнув Свирид. — Більше такими лопухами ніде не торгують.

— І скільки вам можуть дати за мене? — поцікавився він.

— Та чимало, — кинув на нього поглядом Охрім. — Трьох биків, не менше.

— Так мало? — скривився Грицик. — Хочете, дам стільки, що й на десятьох вистачить?

Охрім перестав плямкати.

— І як же ти це зробиш? — поцікавився він.

— Скажу, коли розв’яжете, — зажадав Грицик. — У мене тут, розумієте, неподалік, у Дніпрі скарб захований.

— Та невже? — пирхнув Охрім.

— Їй-бо! Перед тим, як іти за пороги, ми з товаришами заховали горщик із золотом та сріблом. Тільки треба човна.

Охрім зі Свиридом перезирнулися.

— Човен у нас є, — сказав Охрім. — Але як збрешеш…

Це був Саньків човен. Вони ледве вмістилися втрьох, і це втішило Грицика. Найменший порух — і човен перевернеться. А в тій хапанині-хлюпанині виграє той, хто перший прийде до тями. А хто ним буде — Грицик не сумнівався. І те, що завбачливий Охрім обв’язав його за поперек мотузком, а другий кінець намотав собі на руку — вирішального значення не мало.

— То де, кажеш, ви заховали свій горщик? — запитав Свирид. — Дивися, будеш водити нас за носа…

— Та не брешу я, не брешу, — переконував його Грицик, а сам гарячково водив очима по дзеркалу могутньої ріки, намагаючись якнайточніше вгадати місце перебування Санькового сома. — Вже близько. Десь тут, здається…

Сом уже давно вслухався у майже забутий плюскіт. Йому бачилася гарна качка. І лагідні гарячі плавники, що гладили його морду. Однак притаманна сомам обережність стримувала його. Та коли з поверхні до нього долетіло попліскування, він не витримав…

— Чого це ти розляпався? — запитав Свирид, спостерігаючи, як Грицик попліскує долонею по воді.

— Треба, — відказав Грицик. — Треба визначити те місце…

— Ляпанням? — здивувався Охрім.

— Авжеж.

— Ой, крутиш ти щось…

Доказати Охрім не встиг. Якась тінь стрімко налітала на них з глибини. А тоді впритул з човном виринула з води потвора з такою пащекою, що в неї легко міг запливти ніс човна разом зі Свиридовими ногами. Жахно скрикнув Охрім, ще жахніше вереснув Свирид, відсахуючись від страховидла. Хитнулися облавки — раз, другий — і човен наповнився водою. І поки Охрім зі Свиридом з навіженим пирханням бабралися в воді, у Грицикових руках опинився Свиридів ніж…

За кілька хвилин він вибрався на берег. Осідлані коні попаски бродили під очеретами. Грицик скочив на Лиска, прихопив за поводи розбишацькі коні — господарям вони вже не знадобляться — і щодуху погнав до переволочинської переправи. Треба було поспішати, бо от-от мали надійти останні ватаги.

ДОРОГА ДО КРИМУ

— У степу тепер хоч перекотиполем покоти, — мовив ближчий з чабанів, підкидаючи хмиз до багаття. — Вся сторожа подалася за Гниличку ловити вовкулаку.

— Поможи їм Аллах піймати того перевертня, — його товариш стулив долоні перед грудьми і поглянув у небо. — Інакше спокою нам не знати.

— А я чув, що той вовкулака якийсь особливий, — сказав третій чабан. — Ніби він мирних пастухів не чіпає, а більше полює на багатих та чаушів.