Читать «Згори вниз. Книга страхів» онлайн - страница 12

- Як вас звати? - спитала я в чоловіка.

- Аткуда мнє знать.

- А звідки всі люди щось знають?

- Люді нічєво не знают.

Звідки ж ви тоді знаєте, що люди нічого не знають?

- Аткуда мнє знать.

Чоловік витяг з торбини консерви.

- Турісти аставілі. Турісти харошиє люді.

- В мене є бутерброди.

- А, значіт ти нє умірать сюда прішла?

19

Коли тільки почало пробиватись на ранок, я склала свої речі в торбину і рушила вниз додому.

- Вдалого плавання, - сказала я чоловіку.

- Тєбє тоже.

Він стояв на порозі обсерваторії і проводжав мене поглядом. Вітер поменшав, туман розвіявся.

Вже на хребті я подивилась на обсерваторію, і мені здалося, - клянуся, я не впевнена, чи це було насправді, - що обсерваторія подібна на великий крижаний корабель. Корабель здійнявся в повітря і поволі почав сунутись в бік горизонту, аж поки остаточно не зник.

- Гарний корабель, - подумала я, в Миколаєві таких не виготовляють.

20

Диких котів виявилося більше, ніж один. Я нарахувала п’ять різних, а могли ж бути і однакові.

Коти никали довкола Франевої хати приблудами, стежили за мною, куди б я не йшла і що б не робила. Мені навіть здалося, що вони хочуть зайти до хати всередину. Хтозна, може, коли я йду до вуйни Миці, коти це роблять. Заходять до хати, стрибають по ліжку і креденці, доїдають мої каші.

Щоб це перевірити, я залишаю, коли кудись йду, на столі миску з їжею. Повертаюсь - їжа не торкана.

Ввечері, коли я вкладаюсь спати, коти заглядають у вікна. Я бачу, як блимають крізь скло їхні зеленкаві пари очей. Від цього блимання в хаті стає світліше, так що не треба запалювати свічку.

Я не знаю, що коти хочуть від мене. Якби вони мали злі наміри, то давно би вже мене покусали, повидряпували мені очі, повидирали волосся - моментів для цього було предостатньо. Проти котів я не вживаю ніяких заходів безпеки.

Але видно, що коти на щось чекають Можливо, я маю щось зробити.

Одному котові сьогодні я налила в горнятко молока. Він сидів на дереві і пильно стежив за моїми рухами. Я відійшла від горнятка. Кіт зістрибнув на землю і взявся хлебтати молоко, одним оком постійно стежачи за тим, що я роблю.

- Котику, не бійся, - примовляла я, підкрадаючись все ближче.

Кіт дуже швидко хлебтав молоко. Я підійшла до нього впритул. Хутро на котові настовбурчилось.

- Котику, - я нахилилась і погладила його по голові. Мені завжди здавалось, що коти це люблять. Коти для того і створені, аби їх гладити.

Але цей кіт блискавично відсахнувся, боляче дряпнувши мене по руці. З подряпини полилась кров. Я сіла на землю і заплакала.

Кіт описав навколо мене коло. Він трохи більший, ніж домашні коти, вуха має гостріші, зуби вишкірені, ніби при посмішці, очі блищать. Я думала: ти ж всього лиш кіт, чого ти такий дикий?

Кіт підійшов до мене дуже близько. Я простягнула йому подряпану руку - руці і так вже все одно. Кіт обнюхав її, і в якусь мить я злякалась, що він таки вкусить. Але ні.

Кіт злизнув з руки кров і втік до лісу.

21

У скрині з фотоапаратом «Зеніт» я знайшла не тільки апарат, а й незнайомі інструменти і пляшечки, очевидно, призначені для фотографування і виготовлення фотографій.