Читать «Вітер у замкову шпарину» онлайн - страница 6

Бікс ступив з великого плота на берег і зайшов у елінг. Едді дочекався, поки старий зашарудить усередині, нахилився до Джейка і тихо сказав:

— Він як, нормальний?

— Нормальний, — підтвердив Джейк. — Нам по дорозі, а він буде радий когось перевезти. Каже, роками вже нікого не возив.

— Не сумніваюся, — кивнув Едді.

Бікс вийшов, несучи плетений кошик, який одразу ж підхопив Роланд, щоб старий не поточився і не впав у воду. Незабаром вони вже всі сиділи у плетених кріслах, наминали брутерботи з начинкою з якоїсь рожевої риби. Риба була в’ялена і смачна.

— Їжте все, що на вас дивиться, — припрохував Бікс. — У річці повно бичків, вони нормальні. Мутантів я викидаю. Колись давно нам наказували викидати погану рибу на берег, щоб вона не розмножувалася, і до певної пори я так і робив, але тепер… — Він знизав плечима. — Живи й давай жити іншим, от що я вам скажу. Як людина, яка прожила досить довго, я вважаю, що маю право це казати.

— А скільки ж вам років? — поцікавився Джейк.

— Після того як мені виповнилося сто двадцять, я втратив лік рокам. Знаєте, на цьому боці дверей час короткий.

На цьому боці дверей. Спогад про якусь давню оповідку знову промайнув у пам’яті Роланда, та майже одразу ж і зник.

— Ви йдете слідом за ними? — Старий показав на рухому стрічку хмар у небі.

— Так.

— До Калій чи за їхні межі?

— За межі.

— До великої пітьми? — Сама думка про це, здавалося, стривожила і водночас зацікавила Бікса.

— Ми йдемо своїм шляхом, — сказав Роланд. — Яку плату ти з нас візьмеш за перевезення, сей поромник?

На це Бікс розсміявся надтріснутим і радісним сміхом.

— Яка користь із грошей, коли їх ні на що не витратиш? Худоби у вас нема, а їжі в мене більше, ніж у вас, це ясно як Божий день. А ще ви можете націлити на мене револьвер і примусити вас перевезти.

— Та ви що! — шоковано мовила Сюзанна.

— Я знаю, що ви цього не зробите, — заспокійливо махнув рукою Бікс. — То розбійники могли б… а потім, переправившись на той бік, ще й пором мій спалили б. Але справжні чоловіки зброї нізащо б такого не зробили. І жінки теж, напевно. Місіс, ви, здається, неозброєні, та з жінками ніколи не маєш певності.

Сюзанна ледь помітно всміхнулася і нічого не відповіла.

Бікс повернувся до Роланда.

— Гадаю, ви йдете з Лада. Я чув про Лад і про те, що з ним сталося. Колись то було дивовижне місто, так, було. Я застав там початок руйнування і дивних змін, та все одно місто було прекрасне.

Вони вчотирьох обмінялися поглядами ан-тет, тією особливою телепатією, що об’єднувала їх усіх. Той погляд був темний від шюм — у мові Серединного світу це стародавнє слово означало сором, але заразом і скорботу.

— Що таке? — спитав Бікс. — Що я сказав? Як я попросив чогось, чого ви дати не можете, благаю вашого прощення.

— Ні, зовсім ні, — запевнив його Роланд. — Просто Лад…

— Лад став порохом на вітрі, — пояснила Сюзанна.

— Ну, скажімо так, не зовсім порохом… — промовив Едді.