Читать «Назустрiч зорям» онлайн - страница 8

Отже, в міру наближення до межі швидкостей тіло дедалі більше чинитиме опір силі, що його прискорює. Мовою механіки це означає: міра інерції тіла — його маса — починає різко збільшуватися. Отже, уявлення, що маса тіла постійна й незмінна, уявлення, на «непохитному» фундаменті якого була споруджена витончена будова класичної фізики, виявляється неправильним. Фундамент руйнується, а разом з ним руйнується і будова; просто кажучи, всі ті звичайні уявлення про масу, час, простір, якими люди користуються в повсякденному житті, тут, у ракеті, що летить на критичній межі швидкості, вже непридатні.

Час, як і маса, — виявляється, — не абсолютне й незмінне поняття, а відносне. Так-так, при тій швидкості, з якою зараз летить ракета, ритм часу тут зовсім не той, що на Землі. Всі фізичні явища: хід годинника, розпад урану, біологічні процеси в моєму тілі, — відбуваються значно повільніше. Поки я спостерігав процеси й події тільки в своєму невеличкому світі — ракеті, я цього не помічав та й не міг помітити. Але ось я поглянув на зовнішній світ у телескоп — і різниця виявилася приголомшлива.

Швидкість тіла, що знає кожен школяр, — це частка від ділення шляху, пройденого тілом, на час, за який шлях пройдено. І, визначаючи швидкість таким чином, нікому й на думку не спаде, що час може бути зовсім інший, а не той, який показують стрілки годинника. В мене ж саме так і вийшло.

Швидкість моєї ракети відносно зовнішнього світу, звичайно, не сорок мільйонів кілометрів за секунду, а просто дуже близька до швидкості світла, щось середнє між 299 000 кілометрів за секунду і 300 000 кілометрів за секунду. Це значить, що ритм часу в ракеті в сотні разів повільніший, ніж на Землі. Я ж узяв за основу вимірів відстані між зорями, обчислені на Землі, а час відлічував за годинником, укріпленим на пульті керування ракетою. Ось чому моє суб’єктивне визначення швидкості виявилося зовсім неправдоподібним…

Отже, все стає на свої місця. Так от вона, межа руху матерії, до якої ще не наближалася людина; межа, що вивчалася тільки на рідкісних експериментах з елементарними частками. Все змінюється: маса, темп часу — величини, які важко уявити собі змінними.

Але яке ж сьогодні число? Адже якщо в ракеті час минає повільніше: ніж на Землі, то, може, з земної точки зору, я лечу вже багато місяців і кожен «мій день» відносить мене в таку далину, звідки при звичайному русі не повернутися за роки? Треба поспішати з двигуном. Поспішати! А температура, а радіоактивність?

26. 10. 77. У міжзоряному просторі кожна дрібниця — проблема. Остудити — що може бути простіше на Землі? Опустив у воду або продув повітря. Але в мене нема ні зайвої води, ні повітря. Витрачати аміак я не можу, він мені потрібен для повернення. А двигун остигає через випромінювання… І я чекаю — витрачаю дні і лечу невідомо куди.