Читать «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» онлайн - страница 5
Марина Павленко
– Коралі, Софіє, коралі! – проспівала Сніжана, яка вже встигла ускочити в сукню для примірки.
А мама, підметуючи поділ, повідала, що кожна жінка їхнього роду під вінець одягала коралі. Намисто дісталося ще прапрапрабабі. Відтоді передавалося з роду в рід на щастя. Хоча Софійчина мама чомусь його всерйоз не сприймала. Вдягла тільки з поваги до реліквії. А по весіллі відразу кудись поділа, здається, таки до шафи. Якби не сестра – чи й згадала б?..
Стара шухляда неохоче, з басовитим рипом вилізла на світ Божий.
“Комедія! Прорипіла щось, ніби кор-р-ралі. Хитрюща, знає, що шукатиму”, – подумала Софійка.
В очі порснуло пилюкою. Дуже зворушлива спадщина! Піти прозвітувати. Щедро сиплючи потерухою, потягла скарби до вітальні.
Одяг виявився ще пра-пра-пра…
– Швидше віднеси його на смітник!
Чобітки – Софійчиними:
– О, буде Ростику в чому по калюжах лазити!
Фотографії та газети – різних власників, різних часів:
– Поклади назад! Колись переберемо!
Коробочка – від маминих парфумів:
– Тато подарував ще до одруження!
Е, в ній щось наче торохтить? Софійка відкрила коробочку – випала маленька низка.
– Коралі!!!
Сподівалася побачити щось незвичне, розкішне. Як ото величні морські химери з книжок і телевізора. А з’ясувалося, що це всього-на-всього коротенька, на обхват шиї, низка дрібних вишнево-коричневих трубочок.
Сніжана приклала коралі до своєї ніжної шкіри, і низка немов засвітилась, ожила.
– Ще дібрати помаду!..
– Тітусю моя хороша, можна і мені приміряти?
Сніжана ласкаво смикнула небогу за пишний хвіст, охоплений металевою заколкою:
– Поноси, поки я добра! Але на весілля…
– Гаразд, гаразд, тітусю! Дякую, обіцяю їх не з’їсти!
Вибігла на балкон, задивилася на захід сонця і уявила: вони з Вадимом Кулаківським стоять у церкві перед вівтарем, а на ній – коралі…
Коли нарешті зібралась поскладати назад газети й фотографії (роздивитись би їх до пуття – таж математики не довчила!), помітила, що шухляда… замкнена!
– Навіщо було замикати? – сердилась тітонька Сніжана, знову колупаючи невидимкою в замковому вічку.
Та не замикала Софійка! Навпаки, залишила висунутою, щоб усередині протерти!
– Все шкереберть! – нервувалась тітонька. – Мені сукню переробляти, а тут грайся з вашими замочками!
– А шафа ця таки загадкова! – бубоніла Софійка, запихаючи до шухляди старі папери.
3. Розмова під акацією
Спускалася сходами – здибала бабу Валю. Та саме виходила з сусідської квартири. З порожнім кухлем: видко, поливала вазони. Чи не зачасто? А під ногами – Фантик, ще ситіший і ще чорніший, ніж учора. Цікаво, що йому було робити в чужій хаті?
Баба Валя дуже уважно і не дуже зичливо зміряла поглядом Софійку.
У дверях класу зіткнулася з Іркою. Та й собі пройняла Софійку очима. Тьху на всяких кралечок з розмальовками на плечах! Справжні принци мусять колись-таки надати перевагу тим, хто штурмує храми науки! На жаль, справжній принц уваги не звернув. Бо Софійку не викликали. Ні з ненависної математики, ні з улюбленої літератури…
Уже коли рушала додому, розминулася з Вадимом у коридорі. І він подивився! Вперше за весь день! Погляд, від якого хотілося вирости, вирівняти плечі, розправити… розправити комірець. Але що це? Коралі?! Вчора забула зняти! Ось чому всі її розглядають…