Читать «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» онлайн - страница 26

– Ти ба, уже встиг і земельки нагарбати! – обурилася. – Що ж іще викине?

“Пан Кулаківський, – читала далі, – погодився за низькою ціною продати їм для проживання кілька невеличких будинків. Зважаючи на заслуги перед містом, дозволив безкоштовно мешкати в своєму колишньому домі тільки родині безвісти зниклого предводителя дворянства Данила Міщенка”.

– Еге ж, тяжко мучиться Кулаківський вашим прокляттям! Як благородно! Погодився продати обманутим людям їхні, вкрадені ним же, помешкання! – мало не захлиналась від обурення Софійка. – Хоч Данилові оддячив за послугу!

В інших «Губернських відомостях» її увагу привернуло оголошення: “Ще не старий, привабливий, шляхетний, хазяйновитий, непитущий, найдостойніший із достойних житель села Кривих Колін, дворянин-холостяк Даниїл Міщенков бажає познайомитись із молодою, красивою, заможною вдовою зі стерпною вдачею”.

– Хе, та й Міщенков улаштувався непогано!

Може, вона й порятує нащадків, але предкам дуже хотілося бодай солі на хвіст насипати!

21. Печальний фінал майже казки

До Мішеля і панни Юзі Софійка повернулась, коли ті під’їжджали до Вишнополя. Підстрибуючи на вибоїнах (такі шляхи досі не перевелися в їхньому місті), Юзя розгублено озиралась навсібіч.

– Ще не видно вашого маєтку? – запитувала нетерпляче.

– Вже небагато, кохана Юзю, ще зовсім трошки!

– Зупиняй! – гукнув, коли вже мало не проминули дрібнесеньку хатинку під соломою. Леле, це Міщенкова: Софійка добре запам’ятала розставання його з ріднею! Ой, та це ж і є Міщенків старший син – колишній безвусий юнак!

– Щось трапилося, любий Мішелю? – залопотіла панна.

– Трапилось, Юзечко! Ми – вдома!!!

Поки Юзя приходила до тями від щастя, юнак схопив її разом з валізкою на руки й рушив у двір. Софійка побігла услід.

У вузьких сінцях Мішель опустив Юзю на долівку – інакше б уперлись лобами в низеньку стелю – і взявся намацувати клямку.

– Мамо, це моя наречена! – радісно сповістив, щойно відчинилися двері.

У тісній чистій кімнатині мати якраз лагодила до столу картоплю-нелупку, інший хлопець, очевидно женихів брат, сидів на лаві, ждучи вечері.

З печі покахикував сивий дід, а в кутку біля грубки стояло і привітно лупало очима на гостей новонароджене телятко.

– Михайлику!.. – сплеснула руками жінка. – На ніч забираємо до хати, бо йому ще холодно! – пояснила здивованій Юзі присутність телятка. – Заходьте, сідайте. Чим багаті, тим і раді! Михайлик, певно, розповідав, що ми, відколи його батька одурив проклятий Кулаківський, ледве животіємо. Тільки цю халупку і вдалось викупити, поля і решту худоби забрали! Хлопці – по службах, я – по наймах, а батько-неборака світами тиняється!.. Нікому буде вас і поблагословити!..

– Мішелю?.. – обізвалась панна Юзя так, ніби збиралася помирати.

– Прошу, кохана?

– Мішелю, оце і є… оце і є ваш маєток?..

– Так, моя люба!

– А ще ви казали… ніби є другий поверх?..

– О так, Юзю! – Юнак указав на горище. – Там у нас живуть і несуться кури!..