Читать «Хроніка заводного птаха» онлайн - страница 10
Харукі Муракамі
— Невже там так багато котів?
Не випускаючи з рота сигарети, дівчина глянула в небо.
— Різних мастей. І вилинялих, й однооких… У таких замість ока шматок м’яса. Просто жах!
Я кивнув.
— У мене є родичка із шістьма пальцями на обох руках. Трохи старша за мене. Поряд з мізинцем у неї ще один палець, маленький, як у немовляти. Вона завжди так уміло його підгинає, що ніхто нічого й не помічає. А сама така гарненька!
Я тільки мугикнув.
— Як ви думаєте, це щось генетично успадковане? Як це називається?.. Родове?
Я сказав, що не дуже знаюся на генетиці.
Якийсь час дівчина мовчала. Я смоктав карамельку і пильно вдивлявся в котячу стежку. Але на ній жоден кіт не з’являвся.
— Ви справді нічого не вип’єте? — спитала дівчина. — Я принесу коли.
— Мені нічого не треба, — відповів я.
Коли вона піднялася із шезлонга й, злегка накульгуючи на ногу, зникла в тіні дерев, я підняв з трави її журнал й перегорнув його. На мій подив, він виявився місячним журналом для чоловіків. Жінка, зображена на розвороті, сиділа на стільці в неприродній позі, широко розставивши ноги так, що крізь тонкі трусики виразно проглядали її жіночі принади. Я поклав журнал на місце й, схрестивши руки на грудях, знову зосередив увагу на котячій стежці.
Минуло досить багато часу, поки дівчина повернулася зі склянкою коли в руці. Дошкуляла післяобідня спека. Просидівши довго на шезлонгу під палючим сонцем, я відчув, як голова настільки стуманіла, що поволі відхотілося навіть думати.
— Скажіть, що б ви робили, якби виявилося, що у вашої коханої дівчини шість пальців на руках? — відновила вона раніше розпочату розмову.
— Продав би її в цирк.
— Справді?
— Та ні, я пожартував, — сказав я. — Гадаю, я цим не переймався б.
— Навіть якби це могло передатися дітям?
Я трохи подумав.
— Гадаю, я цим не переймався б. Бо від одного зайвого пальця шкоди не було б.
— А якби вона мала четверо грудей?
Я знову трохи задумався.
— Не знаю.
Четверо грудей? Така розмова могла тривати без кінця, а тому я вирішив змінити тему.
— Скільки тобі років?
— Шістнадцять, — сказала вона. — Щойно сповнилося. Перейшла в підвищену середню школу.
— Давно на уроки не ходиш?
— Усе ще нога болить, коли багато ходжу. Та й оця рана біля ока. У нашій школі вміють добре допікати. Тож якби дізналися, що я звалилася з мотоцикла, то були б у мене неприємності… А так уважається, що я відсутня через хворобу. Один рік можна пропустити. Бо в наступний клас я не кваплюся.
— Зрозуміло.
— Отже, ви сказали, що могли б одружитися з дівчиною, в якої шість пальців на руках, а от дівчина з чотирма грудьми вам не до душі.
— Я не казав, що не до душі. Я сказав: не знаю.
— Чому не знаєте?
— Бо не можу собі уявити.
— Не можете уявити собі із шістьма пальцями?
— Щось у тому роді.
— Яка різниця? Шість пальців чи четверо грудей?
Я подумав, але переконливого пояснення не знайшов.
— Я ставлю надто багато запитань?
— Про тебе так кажуть?