Читать «Українське питання» онлайн - страница 9

Пiдсумовуючи, британський журналiст робить висновки:

«Українська нацiя — це реальнiсть, яка має пiд собою принаймнi тисячу лiт автентичної iсторiї. Жоден народ не боровся так тяжко, як українцi, щоб утвердити свою незалежнiсть; українська земля наскрiзь просякнута кров'ю».

«Було б лицемiрством заперечувати, що незалежнiсть України так само важлива для нашої держави, як i для спокою в усьому свiтi. Проблема надто довго iгнорувалася — просто тому, що розглядати її, а тим бiльш намагатися вирiшити — справа дуже клопiтна. Але ця проблема, що має глибокi й заплутанi iсторичнi коренi, сьогоднi набула безпрецедентної гостроти… То який сенс зображувати мир, коли миру немає? Його й не буде доти, доки українська проблема не знайде належного вирiшення».

Наприкiнцi 30-х рокiв ХХ ст. грозовi хмари над Європою досягли критичної межi. Протягом 1938 р. нацистська Нiмеччина приєднує до себе Австрiю i домагається згоди провiдних європейських держав на приєднання пiвнiчної частини Чехословаччини. Пiвденнi райони Чехословаччини були переданi Угорщинi. В серединi березня 1939 р. вся територiя Чехiї та Моравiї, а також Карпатської України були окупованi нiмецькими та угорськими вiйськами. Як держава Чехословаччина перестала iснувати. Для багатьох полiтикiв та аналiтикiв стало очевидним, що в Європi наближається новий великий перерозподiл сфер впливу та нова вiйна.

На тлi цих драматичних подiй Ланселот Лоутон намагається в черговий раз привернути увагу громадськостi та офiцiйних чинникiв Великої Британiї до українського питання. 1 лютого 1939 р. вiн виступає з великою доповiддю на засiданнi членiв Близько- i Середньосхiдного товариства, яке вiдбулося в Лондонi. Текст доповiдi пiд промовистою назвою «Україна: найбiльша проблема Європи» був опублiкований на сторiнках журналу «Схiдна Європа та сучасна Росiя».

За своєю структурою та змiстом ця доповiдь близька до виступу Ланселота Лоутона на засiданнi у Палатi Громад у 1935 р. Разом з тим, вона мiстить бiльш детальнi iсторичнi екскурси в минуле українського народу, демонструючи знання автором широкого кола наукових праць та джерел з iсторiї України. Розвиваючи свою тезу про iснування української державностi в минулому, Л. Лоутон видiляє три основнi iсторичнi перiоди, коли, на його думку, на територiї України iснували тi чи iншi форми української держави: добу Київської Русi; козацьку добу; перiод Першої свiтової вiйни та першi повоєннi роки. Особливу увагу при цьому вiн придiляє СРСР, акцентуючи увагу на протистояннi росiйського централiзму, що спирався на бiльшовицьку iдеологiю, та виявiв стихiйного, глибоко закорiненого в українському суспiльствi нацiоналiзму, що на думку Л. Лоутона пронизував українську iнтелiгенцiю та українське селянство. Особливо цiкавими є спостереженння Лоутона щодо ролi українського селянства як головного носiя українського нацiонального духу та державницьких традицiй: «Українцi — селянський народ… Сьогоднi селяни всiх країн домагаються поцiнування i поваги до себе. Тож цiлком природньо, що в наш час українське питання повинне вийти наперед i що цей селянський народ має виховати поколiння енергiйних молодих провiдникiв. Коли ранiше я зупинився на вiйськових якостях їхнiх предкiв, то робив це для того, щоб показати, що українцi мають великi бойовi традицiї».