Читать «Людина без властивостей. Том I» онлайн - страница 304

Несподіваний поворот стався тоді, коли про Штума згадав один його однокашник з академії й запропонував відрядити того до військового міністерства, де начальник відділу освіти саме шукав собі помічника, який добре тямив би в цивільному житті. Через два роки Штуму — тим часом він доріс до полковника — вже довірили той відділ. Відколи під ним, замість священної тварини кавалерії, опинилося крісло, він став іншою людиною. Він дослужився до Генерала й мав досить-таки серйозні підстави сподіватися, що дослужиться й до фельдмаршала-лейтенанта. Бороду він, звичайно, вже давно зголив, але з віком у нього розрослося чоло, а його схильність до повноти надавала йому вигляду чоловіка певною мірою всебічно освіченого. Став він тепер і щасливим, а саме щастя й додає людині справжньої працездатности. Штум належав до вищого світу, й це позначалося на всьому. У сукні якої-небудь незвичайно вбраної жінки, у сміливому несмаку нового тоді віденського архітектурного стилю, в строкатому розмаїтті великого овочевого базару, в сіро-бурому асфальтовому повітрі вулиць, у цьому м’якому повітряному асфальті, сповненому міазмів, запахів і ароматів, у шумі, що на кілька секунд лускався, випускаючи якийсь окремий звук, у безмежній різноманітності цивільних людей і навіть у білих ресторанних столиках, таких неймовірно індивідуальних, хоч на вигляд усі вони, безперечно, однакові, — в усьому цьому було щастя, що відлунювало в голові, мов дзвін шпор. Це було щастя, якого люди цивільні зазнають лише в потягу, їдучи за місто; вони ще не знають як саме, але знають, що проведуть цей день серед зелені, щасливо й під яким-небудь склепінням над головою. Це відчуття було налите власною значущістю, значущістю військового міністерства, освіти, значущістю будь-якої іншої людини, й воно, це відчуття, було таке повне, що Штуму, відколи він сюди прибув, ще жодного разу не спало на думку знов навідатися до музеїв чи до театру. Це було якраз те, що рідко проникає в свідомість, але пронизує все, від ґенеральських нашивок до бемкання дзвонів на вежах і підноситься до рівня музики, без якої танок життя враз завмер би.

Чорт забирай, він таки знайшов свій шлях у житті! Так міркував про себе Штум, на додачу до всього стоячи тепер ще й тут, серед цього знаменитого зібрання духу, серед цих кімнат… Він таки стояв тут! У цьому оточенні, проникнутому високим духом, він був єдиний мундир! Вразило його й ще одне. Треба уявити собі небесно-голубу земну кулю з відтінком штумівського, кольору незабудок, мундиру, кулю, яка цілком і повністю складається зі щастя, значущости, із загадкового мозкового фосфору внутрішнього осяяння, а всередині цієї земної кулі — ґенеральське серце, а на цьому серці, мов діва Марія, що наступила на голову змія, — божественна жінка, чия усмішка злилася з усіма речами на світі й становить їхню таємничу вагу, — треба все це собі уявити, щоб дістати приблизно таке саме враження, яке Діотима справила на Штума фон Бордвера вже першої години, коли його мляві очі сповнились її образом. Жінок Штум любив, по суті, не більше, ніж коней. Його товстенькі короткуваті ноги в сідлі почувалися неприкаяно, а коли поза службою ґенералові доводилося ще й розмовляти про коней, то потім уночі йому снилося, нібито він до самих кісток попротирав собі сідниці й уже не може злізти з коня; точнісінько так його ледачкувата натура ніколи не схвалювала любовних надмірностей, а позаяк його неабияк стомлювала вже сама служба, то він не мав потреби сточувати свою силу ще й крізь нічні вентилі. Щоправда, занудою в товаристві він свого часу теж не був, та коли проводив вечори не зі своїми ножами, а з приятелями, то зазвичай мудро знаходив вихід із становища, бо власне відчуття фізичної гармонії дуже скоро навчило його, що крізь надміру бурхливу стадію можна швидко пропитися до сонної, а це влаштовувало його куди більше, ніж любовні небезпеки й розчарування. Аж коли згодом Штум одружився й невдовзі вже мав утримувати двох діточок разом з їхньою марнославною матусею, то вперше повною мірою усвідомив, які розважливі були його звички колись, поки він не піддався спокусі взяти шлюб, до чого його спонукало, поза всяким сумнівом, лише щось невійськове, властиве ідеї сімейного воїна. Відтоді в ньому почав стрімко розвиватися позашлюбний ідеал жіночности, що його Штум вочевидь несвідомо носив у собі ще й доти, і полягав той ідеал у легкому захопленні жінками, які викликали в нього острах, а відтак звільняли його від будь-яких зусиль. Коли він розглядав портрети жінок, які повирізував з ілюстрованих часописів ще в парубоцькі роки, — щоправда, це завжди було лише побічною галузкою в його колекціонерській діяльності, — то виявлялося, що цю рису вони мали всі; але колись він цього не усвідомлював, а на нездоланне захоплення це обернулося тільки завдяки зустрічі з Діотимою. Цілком незалежно від того, яке враження справила на нього її врода, Штум уже на самому початку, почувши, що вона — ще одна Діотима, мав зазирнути до енциклопедичного словника й довідатись, що це таке взагалі — Діотима; але тоді він не зовсім зрозумів, що воно за ім’я, і лише відзначив подумки, що це ім’я пов’язане з широким колом цивільної освічености, все ще, попри його становище, надто йому, на жаль, далекої, і духовна перевага світу злилася з фізичними чарами цієї жінки. Нині, коли взаємини між статями стали такими простими, треба, мабуть, наголосити, що нічого вищого чоловік зазнати не може. Руки ґенерала Штума подумки почувалися надто короткими, щоб охопити величну повноту Діотими, а його розум водночас бентежило те саме почуття щодо світу та світової культури, внаслідок чого все, що відбувалось довкола, проймалося коханням, а кругленьке ґенералове тіло — чимось на кшталт невагомої округлости земної кулі.