Читать «Війна проти української мови як спецоперація для «остаточного вирішення українського питання»» онлайн - страница 2

Володимир Андрійович Василенко

Розпад царської імперії у 1917 р. пригальмував, але не поклав край зросійщенню . Після офіційного засудження більшовицькою Росією національного гноблення інших народів та короткочасного періоду «українізації» комуністичний режим Радянського Союзу на початку 30-х років ХХ століття відновив імперську асиміляційну політику. Відтоді війна проти української мови і культури почала здійснюватись інтенсивніше, планомірніше, систематичніше і у незрівнянно ширших масштабах. У роки, що передували розпаду СРСР, ця війна велась в рамках проекту створення «великого/многонационального советского народа». Ідеологія цього проекту, який являв собою ніщо інше як модифіковану версію проекту «большой/триединой русской нации», ґрунтувалась на волюнтаристській теорії злиття всіх народів СРСР в нову єдину російськомовну соціальну спільноту.

Керований і примусово здійснюваний комуністичним режимом асиміляційний процес в історично короткий термін забезпечив тотальне домінування російської мови в національних республіках і призвів до пришвидшеного витіснення української з багатьох важливих сфер суспільного життя, насамперед, зі сфери освіти. Внаслідок цього наприкінці минулого століття українська нація опинилась перед реальною загрозою втрати своєї ідентичності, а отже зникнення з історичної арени. Протистояти загрозі можна було лише шляхом протидії русифікаторській політиці комуністичного режиму та створення незалежної української національної держави.

Усвідомлення представниками української провідної верстви та активною частиною українського суспільства згубних наслідків антиукраїнської мовної політики КПРС дало поштовх для згуртування наприкінці 80-х років минулого століття українських національно-патріотичних сил. Під потужним тиском громадськості Українська мова є одним з вирішальних чинників національної самобутності українського народу. Українська РСР забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу, гарантування його суверенної національно-державної майбутності.»

Ухвалення Закону, у виробленні і обговорення якого брали участь не лише експерти, а й широкі верстви українського суспільства, стало надзвичайно важливим етапом у зупиненні процесу інтенсивної русифікації , орієнтиром у боротьбі за відновлення незалежної державності та створення правових, політичних та ідеологічних умов для українського національного відродження.

Після проголошення Акту незалежності

Російська політична еліта і пересічні громадяни Російської Федерації у своїй переважній більшості свято переконані, що: