Читать «Міфи Давньої Греції» онлайн - страница 88

Заморські торгові кораблі, що завжди охоче приставали до Кріту, тепер негайно відпливали геть і везли в далекі краї страшну звістку про Посейдонового бика. Почув її мікенський цар Еврісфей та щиро зрадів: от куди треба послати Геракла! З радощів Еврісфей аж сяяв, уявляючи, як бик роздере його родича.

Коли Геракл прибув на Кріт, жителі острова зустріли його шанобливо, бо вже чули про дивні подвиги героя. Всі захоплено дивилися на його могутню постать, та нікому не вірилося, що один чоловік, бодай найдужчий, годен приборкати розлюченого бика.

Збентежений цар Мінос запропонував Гераклові поміч — досвідчених мисливців і пастухів, але той відмовився, бо за примхою царя Еврісфея він сам один мав здолати бика.

Не день і не два тривав той двобій між чоловіком і звіром, та як же здивувалися крітяни, коли врешті побачили, що Геракл жене до берега бика, але приборканого, смирного.

З усіх усюд позбігалися люди, вийшов і цар Мінос, вітаючи Геракла, та всі боязко трималися осторонь. А герой, діставшись до берега, вмостився на широкій спині бика і погнав його в воду. На очах здивованих крітян той слухняно поплив, розтинаючи дужим тілом морські хвилі.

Так Геракл дістався рідних берегів і потім спокійно погнав приборканого бика в Мікени, до царського палацу.

Аж дух забило Еврісфеєві, коли він побачив Геракла, що тримав на налигачі здоровенного білого бика.

— Відпусти його! — заверещав розпачливо цар. — Відпусти, тобі кажуть! Я присвячу його моїй покровительці Гері.

Не встиг Еврісфей доказати, як красень-бик, відчувши, що Геракл попустив налигач, враз крутнувся і помчав геть з Мікен.

Довго по тому не було ані згадки, ані чутки про крітського бика. Згодом він об’явився неподалеку від Афін, на Марафонському полі, де знову завдав людям такої страшної шкоди, що врешті його убив афінський герой Тесей, юний Гераклів родич.

Подвиг восьмий: Діомедові коні

Не давши Гераклові перепочити, Еврісфей зразу ж загадав йому пригнати до Мікен четверик знаменитих коней фракійського царя Діомеда, сина невсипущого бога війни Арея.

Ті коні були такі дикі й люті, що їх тримали в залізних путах. Живилися вони тільки людським м’ясом, і жорстокий Діомед звелів кидати їм на з’їжу всіх чужинців, що з’являлись у Фракії.

Хоч Геракл про це чув, та не вагався й миті. Зібравши невеликий гурт охочих їхати з ним, він не гаючись поплив на північ, до далекої Фракії.

Море було тоді неспокійне, бурхливе, і Гераклів корабель довго носило по хвилях, аж поки прибило до фессалійського міста Фер. Тут жив Адмет, давній Гераклів друг.

Перебувши в нього якийсь час, герой знову поплив далі й нарешті дістався Фракії.

Діомедів палац височів недалеко від берега, і його варта не встигла отямитись, як Гераклове товариство вже опинилося біля царської стайні. Швидко вивели чотирьох диких, схарапуджених коней, але не зважилися зняти з них залізні пута. Тож довелося вести їх до корабля помалу, хоч Геракл розумів, що не можна баритись.

І справді, цар Діомед тим часом зібрав уже своє військо та й поспішив до берега навперейми невеличкому гурту сміливців.