Читать «Міфи Давньої Греції» онлайн - страница 85

— Та хіба один чоловік таке здужає? — спитав, не ймучи віри, елідський цар. — Якби зібрати людей з усієї моєї держави, то і вони не впоралися б за день.

— А я це зроблю сам один, — спокійно відказав Геракл.

— Ні, не зробиш! — затявся Авгій. — Закладаюсь, не зробиш.

— І я закладаюсь, — усміхнувся герой. — Якщо я виграю, ти віддаси мені десятину твоєї худоби, гаразд?

— Гаразд! — не замислюючись, погодився цар, певний, що Геракл неодмінно програє.

Покликали в свідки Авгієвого найстаршого сина Філея. Царевич розбив їм руки, а господар сказав:

— Сьогодні, Геракле, будь моїм гостем, а завтра вранці можеш братись до діла.

Наступного ранку, тільки-но зарожевіли на небі промені-персти золотошатної Еос, Геракл вийшов з палацу, несучи на плечах кайла й лопати. Він ішов не до стаєнь, а в ліс, до річки Пенею, що бурхливо мчав з гори свої хвилі.

За кілька кроків від берега Геракл став, скинув лев’ячу шкуру і заходився копати чималий рівчак униз, аж до стаєнь. Важка була то робота, до снаги тільки могутньому героєві,— твердий, кам’янистий грунт ледь піддавався, і раз у раз лопати і кайла ламалися.

Цілий день не розгинаючись Геракл копав той рівчак, тільки поглядав часом на сонце, а тоді працював чимдуж далі. Докопавши рівчак аж до самих воріт царських стаєнь, Геракл нарешті спинився, обійшов мур і з протилежного боку вибив у ньому великий отвір. А тоді звелів челядникам не підпускати до стаєнь худоби, хоч сонце вже стояло на вечірньому прузі.

З палацу вийшов нарешті сам Авгій поглянути, що ж робить Геракл, та ніде його не побачив. Посміхнувся зневажливо цар, бо чистити стайні герой і не думав. А день уже потьмянів…

Та з лісу почулися глухі могутні удари — то Геракл з’єднував уже рівчак із Пенеєм.

І ось прозорі, чисті струмені ринули новим річищем униз, просто до стаєнь, закрутилися на подвір’ї і понесли весь гній, солому, болото через отвір, пробитий у тому боці стіни.

Геракл стояв і мовчки дивився, як працює за нього вода. Звідусіль

позбігалися люди, з натовпу чулися вигуки щирого захвату, радісний сміх, а царевич Філей уголос вихваляв Геракла, його розум і руки.

Довго вирувала вода, а тоді герой подався назад, до річки, завалив камінням рівчак, і вода знов пішла своїм плином. Усі стайні стояли чисті, вимиті водою, і останні промені призахідного сонця відбивалися в невеличких прозорих калюжах.

— А що, царю, програв? — весело крикнув Геракл до спохмурнілого Авгія. — Доведеться вранці твоїм пастухам відлічити мені десятину худоби, і я пожену її завтра додому.

— Чого поспішати, гостюй іще в мене в Еліді,— відказав знехотя цар.

— Ні, я не можу баритись. Адже Еврісфей уже придумав, мабуть, мені якусь іншу роботу.

— То тебе прислав сюди Еврісфей? — жваво спитав Авгій. — Чого ж ти тоді правиш із мене худобу?

— Хіба ми не закладалися? — ображено мовив Геракл.

— Авжеж, закладались, я тому свідок, — почувся дзвінкий голос, і царевич Філей став поруч героя.

— Припни язика! — заволав люто Авгій на сина. — Ану геть мені з-перед очей!

Та царевич незрушно стояв біля Геракла. І Авгій аж зайшовся криком: