Читать «Танцюй, танцюй, танцюй. Том 1» онлайн - страница 27
Харукі Муракамі
Я забрів у знайому з давніх часів пивничку, випив саке й перекусив. У ній було брудно, гамірно, дешево й смачно. Коли охота щось поїсти, я завжди вибираю якомога гамірнішу забігайлівку. В ній мені спокійніше. Я не відчуваю самотності, і навіть якби захотілося розмовляти самому із собою — ніхто не почув би.
Упоравшись з їжею, я все ще відчував, що мені чогось не вистачає, а тому замовив ще порцію саке. Повільно заливаючи у шлунок гарячу рисову горілку, я подумав: «Що, власне, я тут роблю?» Колишнього готелю «Дельфін» уже немає. Хоч би чого я в ньому шукав — усе даремно, бо той готель наче корова язиком злизала.
«
Міцно стуливши губи, я довго вдивлявся у пляшку з соєвим соусом перед собою.
Коли довго живеш сам-один, непомітно починаєш придивлятися до різних предметів. Іноді починаєш розмовляти сам із собою. Вечеряти в гамірних харчівнях. Ніжно любити свій старий автомобіль. І поволі відставати від життя.
Я вийшов з пивнички і попрямував до готелю. Хоча я забрів досить далеко від нього, знайти дорогу назад було неважко. Бо як тільки де-небудь я підводив голову вгору — готель «Дельфін» поставав перед моїми очима. Як колись три мудреці на Сході, яких зірка привела до Єрусалиму чи то Вифлеєму, я легко дістався до нього.
Повернувшись у номер, прийняв ванну. Поки волосся висихало, роздивлявся нічне Саппоро, що розстелилося за вікном. Пригадав, що з вікна колишнього готелю «Дельфін» видніла якась невеличка фірма. Що то за фірма була, я так і не дізнався, але, очевидно, якась контора. Люди в ній були чимось зайняті. А я цілий день спостерігав за ними з вікна. Цікаво, куди ж вона ділася? Пригадую, там працювала одна гарна дівчина. Що з нею сталося? Чим все-таки займалася та контора?…
Знічев’я я довго снував по кімнаті. Потім сів на диван і ввімкнув телевізор. Передавали якусь гидоту. Здавалося, ніби показують якісь різновиди блювотини. Штучної, а тому не дуже бридкої. Та досить на неї довго дивитися, як почнеш думати, що вона справжня. Я вимкнув телевізор, одягнувся і подався у бар на двадцять шостому поверсі. Сів на табурет перед прилавком і взявся пити горілку із содовою і лимоновим соком. Крізь суцільноскляні стіни бару видніли краєвиди нічного Саппоро. Тутешня обстановка нагадувала космічне місто із «Зоряних воєн». Та попри це бар виявився затишним і тихим. Напої готували тут як треба. І склянки були першокласними. Коли вони стикалися, лунав приємний дзенькіт. Крім мене, в барі сиділо троє. Двоє чоловіків середнього віку за столиком у найдальшому кутку пили віскі й про щось пошепки говорили. Про що — не знаю, але начебто про щось надзвичайно важливе. Може, розробляли план вбивства Дарта Вейдера?